Ми з коханим дуже довгий час намагались завести дитинку. Чомусь постійно не виходило, але лікарі все твердили, що зі здоров’ям у нас все в порядку. Сказали, що потрібно лише чекати.
Так ми й робили, але для нас це було як нав’язлива ідея. Я щомісяця робила по декілька тестів і розчаровувалась, коли бачила лише 1 полоску. Це настільки нас виснажило морально, що ми вирішили пустити все на самоплив.
Звісно, важко було дивитись на сім’ї, які гуляють на дитячих майданчиках чи гойдають коляску, але ми тримались. Якось вирішили розвіятись і поїхати на відпочинок за кордон. Справді, море ніби забрало у нас всю печаль і ми повністю відпустили ситуацію. Навіть вже подумали, раз не судилось стати батьками, можемо вивчати світ і подорожувати.
По приїзду я відчула якесь легке недомагання, але списала це на акліматизацію. Проте після декількох днів це не проходило і вкотре зробила тест. Без всілякої надії поглянула на нього й уявіть моє здивування, коли побачила там 2 полоски!
Одразу повідомила про це коханого і ми одразу побігли до лікаря. Він повідомив, що вагітність протікає чудово, тому ми з нетерпінням почали підготовку до народження нашої дитинки.
Час пролетів непомітно – ось я вже в родовому відділенні й з хвилини на хвилину мала народити. Коханий постійно був поруч та підтримував мене. Він перший взяв на руки нашу маленьку донечку й мало не плакав від щастя. Потім нас перевели у звичайну палату і я сама мала доглядати свою крихітку.
Чоловік також мав змогу бути з нами, але час від часу їздив додому та привозив необхідні нам речі. Так на третій день я чекала його і збиралась на виписку, та він затримувався. Телефон не піднімав й це ще більше дратувало. Я не знала, що думати.
Лиш ввечері появився і розповів мені захопливу історію свого зникнення.
Виявилось, дорогою додому коханий зайшов у гіпермаркет та побачив там хлопчика, який без упину плакав. Підійшовши до нього, дізнався, що той загубив маму й звісно, одразу взявся допомогти. Хлопчині на вигляд років 4-5, як мав покинути його самого у такому великому приміщенні?
Це вийшло не так легко, як здавалось, тому на пошуки мами у чоловіка пішло декілька годин. Весь цей час він заспокоював хлопчину, навіть довелось погодувати його у кафе. Саме там малий згадав свій адрес і коханий зміг відвести його додому. Двері відкрила бабуся, яка одразу зателефонувала пропавшій матері та повідомила, що з її онуком все в порядку.
Лише тоді чоловік зміг поїхати додому, але попав на час пік й застряг у пробці. Просто такий збіг обставин – нічого з цим не зробиш. Був змушений попросити спільних друзів підготувати святкову обстановку вдома, до нашої виписки.
Так, ввечері коханий все ж добрався до нас й ми змогли разом поїхати додому. А по дорозі я з захопленням дивилась на нього і безмежно раділа, що у нашої донечки є такий прекрасний батько, який не пройде повз чужої біди та завжди допоможе.
