Всі мої спроби припинити це були невдалими – я ігнорувала, просила не говорити так, карала і просто пояснювала. Та моя Віка знов повторювала його і дуже весело реготала. Як вплинути на дитину я вже й не знала. Тепер мені було страшно піти кудись у гості, бо там сорому не наберусь.
І тут нам на допомогу прийшла моя свекруха. Метод вона вибрала дещо жорстокий, але, як виявилось, дієвий. Ніна Борисівна не сварилась, не кричала і не пояснювала – просто сказала, що якщо онучка й далі буде матюкатись, то вона втратить свої пишні коси й буде мати зачіску, як у хлопчика. Вікуся дуже перелякалась, адже вона страшенно хотіла мати волосся, як у її ляльок. То ж з того дня ми більше не чули жодного поганого слова з її вуст. Та така вигадка бабусі вилізла нам боком.
Якось ми гуляли парком і моя Віка, побачивши старенького дідуся, підбігла до нього і сказала:
– А то ви не маєте волосся, бо любите лаятись? Тому ви лисий? Бабуся сказала, що якщо говорити погані слова, то можна стати лисим. Вас ніхто не попереджав?
Так соромно мені ще ніколи не було. Я хотіла провалитись крізь землю через цю ситуацію. Добре, що дідусь розуміє жарти та не образився на нас. Тим паче я пояснила йому всю ситуацію і ми всі весело посміялись, хоч Віка так і не зрозуміла чому.
