Ми з дружиною одружились 5 років тому, а зустрічались до цього ще зі школи. Так вийшло, що нам вдалось підліткову закоханість перетворити у кохання і міцний шлюб.
З батьками Оксани у мене були досить хороші стосунки, вони часто просили мене про якусь допомогу, а я з радістю погоджувався.
Як ми лише одружились, своєї квартири у нас не було, батьки були в не змозі її подарувати, а в силу свого віку ми ще стільки не заробляли. Те, що будемо жити окремо від усіх, навіть не обговорювали, обоє вважали, що молода сім’я повинна сама себе забезпечувати усім необхідним, а не сидіти на шиї у батьків.
Я з дружиною якраз закінчили університет і вже шукали роботу. Якусь частину подарованих на весілля грошей ми потратили на оренду та на прожиття до першої зарплати, але решту відклали. Планували, заробити вдосталь, докласти до цих відкладених грошей і придбати собі невелику квартирку. Тоді ми ще не знали, що не все так легко буде.
Хоча спочатку наше життя нагадувало якийсь романтичний фільм. Так, ми більшу частину дня проводили на роботах, але ввечері, по поверненню, насолоджувались обіймами один одного, гуляли та весело проводили час. З дітьми вирішили не поспішати, думали перше потрібно мати якусь свою житлову площу, добрий заробіток, щоб виховувати дітей у достатку. Та нашим батькам така позиція не подобалась, всі крім нас вважали, що народжувати потрібно мало не одразу, а то “що ж за сім’я то така?”
Але ми з Оксаною були тверді у своєму рішенні, та й хто на силу нас міг змусити до цього.
Так насправді, два роки ми жили лише вдвох, за цей час просувались по кар’єрних сходах і вже досить не погано заробляли. Робили все, як домовлялись, виходило так, що Оксанину зарплату відкладали, а на мою жили. Ще буквально таких два роки й ми могли купляти квартиру, але життя на нас мало свої плани.
Одного дня дружина пожалілась, що себе погано почуває, я спочатку подумав на звичайну застуду, але симптоми не підтверджували це. Так продовжувалось декілька днів і Оксана вирішила піти до лікаря. В лікарні нас повідомили, що кохана вагітна. Була буря емоцій і ми навіть не знали чи радіти, чи ні. З одного боку, діти це чудово, а з іншого, у нас в планах їх поки не було. Вже вдома вирішили все обдумати й обговорити майбутні дії та плани.
Однозначно хотіли залишити наше малятко, але потрібно було ретельно продумати як швидко роздобути гроші, адже до покупки квартири залишалось зовсім трішки. І розуміли, що будуть великі витрати на дитину, адже це задоволення не з дешевих.
Коли повідомили своїх батьків про їхні майбутні нові статуси, вони дуже зраділи та з нетерпіння чекали появи онука. Старались допомагати в покупках і мало не наввипередки скупляли розпашонки та памперси. Також ми поділились з ними переживаннями щодо фінансової сторони, адже на оренду квартири, на дитину, прожиття і ще й відкладати однієї моєї зарплати було б мало.
Так, теща з тестем запропонували пожити якийсь час у них, обіцяли, що помагатимуть з онуком і гроші, що йдуть на оренду я зможу вкладати в покупку квартири. Ми з Оксаною порадились і прикинули, що так дійсно буде менше витрат, та й допомога нам не завадить, тому погодились на цю пропозицію.
Та якось очікування – реальність не виправдались. Мало не з перших днів Наталя Олексіївна вирішила, що раз ми живемо у них, то й продукти на всіх повинен я закупляти та за комуналку платити. Я думав, що такі витрати будуть хоча б навпіл, але теща наполягала.
Щоб з нею зайвий раз не сваритись, мовчки все оплачував. Оксана також не могла нічого відповісти матері, адже ми проживали в них і за їхніми правилами.
Коли у нас з дружиною народився синок, відношення тещі стало ще гірше. Вона вже не слухала зовсім нікого, ніби це не онук її, а син. Грошей, які я заробляв ледве на все вистарчало, та апетити тещі не згасали. Я мав відчитуватись мало не за кожну копійку і це мене дуже напрягало.
Вирішив поговорити з Оксаною, бо знав, що довго так не витримаю. Виявилось, вона також не в захваті від такого життя з матір’ю і ми почали розглядати варіанти розв’язання цієї проблеми. Мабуть, нас настільки дістала ця ситуація, що за пів години ми вже знали як будемо діяти.
Підрахувавши свої накопичення зрозуміли, що нам не вистарчає лише 5 тисяч доларів. У порівнянні з усією сумою, це було дуже мало, тому вирішили взяти кредит. Щомісячний платіж якраз був таким, скільки коштувала б оренда, але при цьому ми вже могли жити у власній домівці.
Все відбулось дуже швидко, рієлтор зміг підібрати нам хороший варіант, що не потребував ремонту, а можна було одразу заїжджати. Нам таке якраз підходило, не уявляю скільки люди тратять грошей і часу ще на облаштування квартири. Так, як банк нам погодив кредит, одразу придбали цю довгоочікувану мрію.
Щоправда, теща зовсім не в захваті від цього була, але її думку ми й не питали. Швидко з’їхали й нарешті зажили спокійно, лише своєю сім’єю. А з батьками дійсно, краще підтримувати хороше спілкування на відстані.
