Марія рано вийшла заміж і вже в 20 народила свого первістка – Сергія. Далі, з різницею у два роки, народились Славко, Віра та Надя. І вже в свої 26 жінка стала багатодітною мамою. Їй пощастило – чоловік її в усьому підтримував та намагався дати своїм рідним тільки краще – тому й працювати доводилось дуже багато. Може й тому Миколи не стало тоді, коли старшому ледь виповнилось 10.
З чотирьма дітьми на руках жінка залишилась сама – їй доводилось не тільки глядіти дітей, але й забезпечувати та виховувати самостійно. Це жінці давалось дуже важко – часу на повноцінне виховання не залишалось.
Марія ніколи не сідала з дітьми робити уроки, не вислуховувала їх проблеми та не відпочивала з ними на вихідних – вона постійно працювала. Сергій, Славко, Надя та Віра росли самі по собі, а влітку залишались у бабусі й не майже не бачили матір.
Може й тому щось упустила, десь не додала любові та уваги. Це не виправдання, але тому діти виросли з образою на матір. Замість підтримки жінка отримала постійні скарги та нарікання. Вона трималась як могла та сподівалась, що коли вони виростуть, то все зрозуміють.
Та роки йшли, а діти не мінялись – вони й надалі не дуже цікавились життям матері та дуже рідко навідували її. Діти й досі згадують, що та мало часу приділяла їм і не розуміють, що це був вимушений крок – четверо дітей прогодувати не так просто, особливо самотній жінці. Марія не ображається на дітей – вона картає себе, що не знайшла способи налагодити контакт з ними. І, навіть те, що вона просто хотіла дати хороше майбутнє донькам та синам не означає, що треба було їх посунути на другий план.
