Я з батьками все життя жила на околиці міста в нашому будинку. Ми мали своє велике господарство. Я з дитинства знала що це таке працювати на городі, годувати курей, качок, свиней доглядати за клумбами. Я була в батьків першою помічницею.
Так в дитинстві напрацювалась що аж зарікалась коли-небудь ще жити у приватному будинку. Адже біля нього завжди є робота і вона ніколи не закінчується. Тому коли ми з чоловіком одружилися – переїхали до нього на квартиру у центрі міста.
Чоловік працював в IT-сфері програмістом, у нього вся робота була зв’язана з ноутбуком, тому Олег міг працювати віддалено. До декрету я працювала візажистом. Попри те, що вивчилась на бухгалтера. Але після закінчення університету зрозуміла, що це не моє – тому закінчила курси візажу. Так і почала працювати в салоні. Коли я була в декреті мене повністю забезпечував чоловік. У нього був досить добрий дохід і нам на все вистачало.
Коли я народила сина, мої батьки часто до нас навідувалися. Вони дуже любили онука і завжди просили, щоб ми на пару днів приїхали до них в гості. Та нам все якось було не до того.
Так на день народження мого батька нас знову запросили. Мала зібратись уся родина, адже це ювілей – 60 років. Тому ми просто зобов’язані були приїхати.
Оскільки ми живемо у квартирі та у мене немає можливості постійно бути сином на свіжому повітрі. я подумала що було б добре приїхати одразу на декілька днів.
Олег не дуже був у захваті з цієї ідеї, казав що у нього багато роботи. Я ледве його вмовила зі словами що там він також зможе працювати, а ми сином будемо багато часу проводити на свіжому повітрі і його там ніхто чіпати не буде. Тому до батьків ми приїхали ще в п’ятницю.
З порогу чоловік зрозумів, що це було поганою ідеєю, адже його одразу попросили допомогти на городі.
Як я батькам не пояснювала що в Олега багато роботи, та вони ніби не чули та він був змушений підгортати картоплю. Я сподівалась, що на цьому чому батьки зупиняться і дадуть чоловікові спокій, але після цього знайшлось ще купа роботи. Олег навіть посварився з батьками, але стиснувши зуби продовжив.
Мене в цей час експлуатували на кухні – потрібно було зробити їсти та підготувати все на день народження батька. Поки ми працювали в поті чола батьки ж у цей час просто грались з онуком.
Я пробувала пояснити мамі що ми приїхали не як робоча сила, а відпочити та подихати свіжим повітрям. На що вона мені відповіла що ми невдячні діти, які не хочуть допомагати своїм батькам. А вони такі бідні нещасні вже зовсім не мають сили цим займатися.
Я була шокована такою відповіддю. Коли нарешті наступив вечір чоловік повністю вимучений був змушений нарешті взятись за свою роботу, тому всю ніч сидів у ноутбуці. Я сподівалась, що хоч у суботу мій чоловік буде мати змогу відіспатись, а потім займатись своїми справами. Але мої очікування не справдилися.
Як я й говорила – біля будинку завжди знайдеться для всіх робота. Тому суботу ми з чоловіком також продовжили бути робочою силою, вже й не раді були що приїхали. Але нічого ми зробити не могли. Після важкого дня ми вдвох просто повалились спати.
В неділю мали прийти в гості й з самісінького ранку мама розбудила мене. Сказала, що їй треба допомогу на кухні. Я вже не сперечалася. Ми ледве встигли до приходу гостей – літали по хаті як скажені.
Коли всі посходились і прийшов час сідати за стіл виявилось, що і тут я маю прислуговувати. Олег навіть не зміг вийти на святкування. Адже він катастрофічно не встигав по термінах зробити свою роботу. Я себе тішила думкою, що ще трохи та поїдемо додому. Застілля тривало довго та поки всі розійшлися вже був пізній вечір. Мама ще попросила мене прибрати за всіма, але моє терпіння на цьому закінчилося.
Я сказала що ми збираємо речі і їдемо додому.
А якщо батькам так важко справлятися зі своїм господарством та городом то нехай закинуть це діло. А ми у міру можливостей будем їм допомагати грошима. Мамі така моя відповідь не сподобалась і по її обличчю бачила як вона образилась на мене. Але вже на це не зважала – швидко зібрала речі й ми поїхали
Згодом мама ще не раз телефонувала і кликала в гості та тепер ми відмовлялися казали що краще вони нехай до нас їдуть.
