Коли Оля поверталась додому, то помітила сусідку, яка сиділа на лавочці та плакала. Дівчина не дуже хотіла старенькій, бо та прославилась як скандалістка та злюка. Але совість не дозволила пройти мимо.

Не так давно Оля перебралась до нової квартиру, яку вона орендувала у знайомих. Жити там дівчина зібралась сама – ні сім’ї чи просто хлопця у неї не було. А по віку вже б пасувало – так завжди говорить її мати. Хоч їй всього ж 28, але вона вже майже на постійній основі отримувала від родичів за те, що «що вона собі думає». Але дівчина не надто переймалась – поки вона більше турбувалась про свою роботу. Та й що приховувати – не щастило їй з залицяльниками. То несерйозний, то матусин синочок, то егоїст. Та Оля не втрачала надії, що таки зустріне свого єдиного.

Коли вона переселилась до нової квартири – про сусідів нічого не знала. Просто чула розмови інших, що «стара злюка» їх вже втомила. Так мешканці будинку називали стареньку, що жила на другому поверсі – Раїсу Миколаївну. Оля й подумала, що та жіночка, мабуть, добряче мучить сусідів – скандали, сварки й постійні претензії. Та дівчина не надто в то вдавалась – більшість свого часу вона проводила на роботі та й з сусідами не надто спілкувалась. Ні часу, ні бажання на то не було.

Та якось, доволі пізно повертаючись з роботи, дівчина помітила Раїсу Миколаївну. Жінка сиділа на лавочці та плакала. Оля не дуже хотіла встрявати у розмову, адже чула про стареньку не найкраще – боялась, що й сама встряне у конфлікт. Та все ж серце не витримало – згадала свою бабусю, яка живе далеко у селі. Дівчина підійшла до сусідки й запитала:

– Щось трапилось? Можливо я можу вам допомогти?

– Ой, дитинко. Навіть не знаю. Я вийшла до магазину, забула вдома телефон та ключі, а двері зачинились і я не можу потрапити до квартири. Тепер мені доведеться ночувати тут. Зранку має приїхати внук і привезти новий холодильник – хоч не довго треба чекати.

Стало дівчині шкода жіночку, то вона й вирішила закликати її до себе. Не може ж бабуся ночувати просто неба. Так, не надто зручно, але що ж робити. Старенька хоч і не дуже хотіла, але погодилась.

Оля пригостила пані Раїсу чаєм та своєю фірмовою тушкованою картоплею. Бабуся посмакувала і дуже прихваляла.

– Але вже ти ладна господиня. Моєму б онуку таку дружину, – жартувала жінка.

І так за чаєм жінки розговорились. Оля розповіла про себе, а бабуся про себе. І як виявилось – старенька не така злюка, як її змальовують сусіди. Всі конфлікти якраз через не надто порядних людей – одні серед ночі слухають музику, інші викидають сміття через вікно. Бабуся завжди намагається пояснити, що так не можна і виглядає ніби вона все хоче сваритись. Після цієї розмови дівчина зрозуміла, що не можна вірити пліткам – краще переконатись на власному досвіді, а не робити висновки з чужих слів.

Зранку бабуся пішла на двір в очікуванні онука. Той приїхав близько восьмої ранку – Оля якраз збиралась на роботу. Тут і подзвонили у двері і на порозі вона побачила його – зеленоокого красеня. Це і був Вадим, онук Раїси Миколаївни. Він зайшов подякувати дівчині й заодно запросити на каву. Дівчина, чесно кажучи, йому теж припала до душі. Оля вирішила погодитись – вона нічого не втрачає.

Так і почався новий етап у житті дівчини – вона знайшла того, кого давно шукала.

З того дня Оля частенько спілкувалась з бабусею й була дуже вдячна долі, що доля звела їх і вона не пройшла повз Раїси Миколаївни.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Коли Оля поверталась додому, то помітила сусідку, яка сиділа на лавочці та плакала. Дівчина не дуже хотіла старенькій, бо та прославилась як скандалістка та злюка. Але совість не дозволила пройти мимо.