Того вечора нічого не передбачало проблем – я поверталась додому від подруги. На дворі стояв теплий літній вечір, який плавно переходив у ніч – на годиннику була вже майже десята. Я йшла звичним маршрутом – намагалась скороти шлях тихими та майже безлюдними вуличками. Цей район я знала, як свої п’ять пальців – вивчила кожен куток, кожен двір, кожну лавочку. Не дивно, що я зовсім не боялась йти сама – тим паче, що на дворі ще було трішки видно.
Так от, я спокійно прямую, слухаючи музику в навушниках, й тут мене позаду хтось хапає за лікоть. В той момент у мене земля йде з-під ніг – скоріш від несподіванки, бо в той момент я ще не розуміла хто то і що він від мене хоче. Коли я повернулась, то помітила милого мужчину в окулярах, який запитував мене дорогу. Я спробувала пояснити й він уважно слухав мене і, як виявилось, йому потрібно було йти у той бік, що й мені. Чоловік запропонував пройти разом – я не надто хотіла цього, але й не знала як зробити так, щоб він залишив мене у спокої. Я старалась не розмовляти багато, не задавала запитань, а на його слова або кивала, або відповідала однією фразою довкола не було людей тільки інколи проїжджали автомобілі.
Я наважилась і сказала, що дуже поспішаю, побажала гарного вечора й пришвидшила свій крок. Це не надто сподобалось моєю «новому» знайомому і його милий та привітний тон одразу ж змінився:
– Не дуже виховано от так себе вести, дівчино. Я ж ніби нічого вам не роблю чи батьки не вчили вас бути привітною зі старшими?
– Вибачте, але я справді поспішаю. Дорогу я вам пояснила, а далі вже самі.
І тільки-но я хотіла піти швидше, як чоловік знову вхопив мене за лікоть:
– А що ж така красива дівчина і сама повертається додому? Не страшно? Де ж твій хлопець? Може познайомимось ближче? Я не кусаюсь. Давай проведу тебе додому.
– Ні, дякую. Я сама доберусь – тут недалеко. І взагалі відпустіть мене, бо я буду кричати.
– Кричи, всерівно тебе ніхто не почує.
Добре, що я в той момент встигла набрати на телефоні свою матір, яка знала де я можу бути. Вона почула нашу розмову й швидко побігла мені на зустріч.
І коли той чоловік почав сильніше стискати мою руку і намагатись потяги за собою – з-за року вибігла мама і почала кликати мене. Добре, що вона появилась у потрібний момент. Чоловік, перелякавшись її, відпустив мене і почав тікати. Моя мама хотіла догнати його, але я впросила її піти додому – мені вистачило того стресу. Але це стало для мене уроком – не варто скорочувати шлях, ризикуючи своїм життям та здоров’ям. Зараз такий час, що варто бути дуже обачним, щоб не натрапити на проблеми й людей, в яких є психічні проблеми чи проблеми із законом.
