У моєї доброї знайомої щороку виникає одна і та ж проблема, але вона щоразу дуже боляче її переживає.
Антоніні 35 і вона вдруге одружена. Від першого шлюбу у неї є син 8 років, а в другому шлюбі народилась донечка і їй зараз 3 рочки.
Молодша донечка на літо їде до своєї бабусі на дачу, мами Антоніни. Та й на вихідні Тоня з чоловіком завжди туди приїжджають і, навіть, беруть свекра та свекруху.
А от старший син на місяць їздить в село до свого тата і його батьків. Дитина, загалом, задоволена – за нею доглядають, її годують та дбають. Але є одна проблема – дідусь категорично не дозволяє Сашку, сину Тоні, рвати груші та їсти їх. А все тому, що він має їх продавати та кожна грушка – додаткові гроші. І для дідуся не аргумент те, що в нього цілий сад цих фруктів і декілька штук для онука все ж варто виділити — Сашко дуже вже їх любить.
Доходить до смішного – дідусь сідає на стілець і слідкує, щоб онук не забігав у сад. Інколи він там і засинає, аж хропе на все подвір’я.
Інколи колишній свекор фізично не встигає зібрати весь урожай й груші падають на землю й гниють. Але і це для нього це не причина ділитись з онуком.
І така ситуація триває не першій рік – це було навіть тоді, коли Тоня ще була законною невісткою.
Щоб Сашко не сумував – Тоня купує груші на базарі та привозить йому, як гостинець.
Антоніна каже, що якби не хороші стосунки з колишнім і бажання дитини побути з батьком – ніколи б не возила туди свого сина.
Сам хлопчик уже звик до такого, але іноді йому вдається здурити дідуся й одну-дві грушки він все ж таки з’їдає. Хоча дідусь все ж не такий поганий — інколи, з зароблених грошей, він купує Сашку гостинець.
Як ви думаєте правильно чинить дідусь? При цьому полуницю він дозволяє їсти стільки, скільки онук захоче. Тому й не можна сказати, що дідусь скупий, але все ж дитину це ображає.
