У мене одна єдина дочка. Я її дуже люблю і на все заради її щастя готова. Ми з нею завжди мали дружні відносини й спілкувалися більше як подруги, ніж як мама й дочка. Могли разом у кіно сходити, на концерт або просто на кухні до півночі говорити. От тільки, коли вона заміж вийшла, то все менше ми стали спілкуватися. Я й розумію, що своя родина і свої клопоти, але сумую по тих часах, коли могли годинами сидіти на кухні й розповідати одна одній новини, ділитися секретами.
Дочка заміжня трохи більше двох років. Спочатку ми бачилися як і раніше, вона то сама, то із зятем приходили у гості. Але якось наше із ним спілкування не залагодилося від початку. Він весь час її підганяв, казав, що ще мають справи. Мені навіть здається, що він проти нашого такого тісного спілкування, хоча ніколи нічого такого й не казав, та ну і що ж поганого, коли мати й дочка ладнають? Я до нього і так, і сяк шукала підходи, але марно. Він дуже відсторонений та неговіркий. Я й у дочки запитувала, та вона каже, що у них в родині не прийнято так, як у нас ото багато спілкуватися, вони всі мовчазні. Ну, про мене то не страшно, аби діти щасливі були та у них у сім’ї ладилося.
Я все думала, як би його зятеві догодити й вирішила, що так як весілля він сам оплатив, а я на нього мала збереження, то куплю йому на них машину до дня народження. Ну а що, і йому добре і доньці теж, а там дивись, може й мене інколи на дачу чи з дачі підвезуть. Звісно ж я сама не могла вибрати гарну машину, геть нічого в них не тямлю, то я просила сусідського хлопчину мені допомогти, він жартував, що йому би таку тещу. А я от і не знала чи вдасться догодити моєму зятеві. Не можу сказати, що зять аж надто зрадів, але все-таки їздить на машині, так би мовити, користується подарунком. От тільки коли не подзвоню та не спитаю чи заїдуть в гості, чи може разом на дачу поїдемо, то все у нього відмовки, мовляв, ніколи, інші плани, якось потім. Мені здається, що ще менше ми стали спілкуватися з дочкою.
Одного разу подзвонила зятю та попросила його забрати з дачі мене й там такі-сякі сумки із врожаєм. То він сказав, щоб я найняла когось, бо немає на це часу. Я спробувала натякнути, що таки ж я подарувала йому машину, то він так скипів, сказав, що як я так говоритиму, то він поверне мені її. А мені ж звісно того не треба, мабуть, я дарма взагалі про це мову завела. Я потім ще перепитувала у дочки, а вона сказала, що його образили ті мої слова. Та з тих пір зять зовсім перестав до мене їздити й, здається, й дочці забороняє мене навідувати.
Не знаю вже чи то я його образила, чи як із ним спільну мову знайти, чи можливо я щось не так роблю? Але хотілося би налагодити стосунки, бо дитина в мене одна і її бачити охота й онуків, як з’являться бавити, та і, що там правду таїти, я не молодію з кожним днем, то таки ж хочеться на старості знати, що маю якусь допомогу та підтримку.
