Той день я запам’ятаю точно на все життя, адже тоді воно зі щасливого та сповненого любові і надії ледь не перетворилося на жах…Той привітний квітневий ранок і досі відгукується жахливими спогадами у голові та болючим стисканням у серці.
Недільного ранку мене з чоловіком розбудив несподіваний дзвінок з роботи. Виявилось, що комп’ютерне забезпечення “полетіло” і треба терміново з’явитися, щоб відновити важливі звітні документи. Директор компанії вибачався та обіцяв, що це лише на декілька годин. Ситуація була непередбачуваною і ми вирішили не викликати няню, яка також мала вихідний, тому вирішили, що трирічну донечку можна лишити на декілька годин зі старшою двоюрідною сестрою Маринкою, якій було вже десять.
Марина донька чоловікової сестри і часто на вихідних ночувала в нас, вона любила гратися з Міланкою, та і ми любили дівчинку, як рідну, а з сім’єю Андрія тісно спілкувались. Тому ми лишили записку, що скоро повернемося, і сніданок у мікрохвильовці, який лишилось лише розігріти. Душа була трохи не на місці лишати двох дітей самих вдома, та я скинула це на черезмірну “мамську” тривожність та вирішила, що іншого вибору немає.
Повернувшись з роботи через обіцяних двох з половиною годин, я ледь не втратила свідомість, коли переступила поріг будинку. Двері відчинені, у нашій з чоловіком спальні шалений безлад, ніби хтось влаштував обшук, але найстрашніше… Дітей немає! Я кинулась дзвонити до брата чоловіка Андрія, Марина ще не мала телефону, чоловік побіг до сусідів дізнатися, чи ніхто не бачив і не чув нічого підозрілого. Через тридцять хвилин Андрій з дружиною Анною були вже в нас вдома, бляклі, ніби стіна, та перелякані не менше, за нас.
Сусідка тітка Галина повідомила, що бачила, як дівчатка в піжамах чимчикували зранку, десь о 9, дорогою, кудись поспішали. Припустивши, що діти просто грались, вона не звернула особливої уваги і не думала повідомляти нас. Тим паче, що день вихідний і вона була певна, що ми з чоловіком вдома. Руки вже тремтіли і сльози мимохіть котились щоками. Після того, як сусідка вказала напрямок, куди йшли дівчата, я просто бігла дорогою, розпитувавши всіх перехожих.
Ті хвилини здавались такою вічністю, ніби я пройшла дев’ять кiл пекла разів з десять. Чоловіки намагались заспокоїти мене з Анною, хоча видно було, що вони і самі перелякані не на жарт. Та що може заспокоїти материнське серце, коли зникла маленька дитина! Сценарії, що мимоволі прокручувались в голові, ставали дедалі страшнішими, ніби з голівудських фільмів жахів.
Побачивши дівчаток, що йшли на зустріч у супроводі чоловіка у формі поліцейського, я кинулась одразу до них. Після міцних обіймів Міланки я кинулась на чоловіка з кулаками та криками, вирішивши, що це злочинець, який під прикриттям правоохоронця вирішив викрасти дітей. Та виявилось все набагато страшніше.
Дівчатка самі прийшли до поліцейського відділку, їх привели туди Марина. Виявилось, що прокинувшись, вона почула якісь дивні звуки зі спальні. Подумала, що ми затіяли вихідне генеральне прибирання та вирішила налякати несподіваною появою тітку з дядьком. Підкравшись до нашої кімнати, вона побачила незнайомого чоловіка у балаклаві, який перевертав догори дном всі речі у кімнаті.
Не зважаючи на переляк, дівчинка не розгубилась, збудила меншу двоюрідну сестричку та тихенько втекла з будинку і побігла разом з Міланкою до поліцейського відділку, що розташовувався неподалік і який вона завжди проїжджала дорогою, коли батьки відвозили її до нас гостювати. Вона одразу розказала все поліцейським та просила швидше повернутись до будинку. Дівчинка переймалась, що ми можемо повернутись і страшний грабіжник завдасть нам якоїсь шкоди.
Поліцейські, звичайно, здивувались кмітливості і відважності маленької дівчини і одразу ж вирішили лишити дітей у відділку, задля їх безпеки, а самі перевірити будинок. Та Марина не назвала адреси, пояснивши це тим, що не пам’ятає її і вмовила піти з дільничим і взяти з собою Міланку, бо маленькій буде страшно лишитись без старшої сестри. Вона обіцяла, що вони лишаться у сусідки, поки поліцейський буде перевіряти будинок.
Як племінниця пояснила потім, вона знала, що ми скоро повернемось і будемо шукати їх та страшно переживати, тому і схитрувала та пішла разом із дільничим на пошуки злочинця. Я захоплювалась відвагою та розумом десятирічної дівчинки та була вдячна рятівниці.
Більше ніколи не лишу дітей вдома самих. Ніяка робота чи термінові справи не коштують такої небезпеки, яка може чатувати на беззахисних дітей, навіть у, здавалося б, надійному будинку і спокійному містечку.
