У мене з дітьми жахлив1 стосунки і я сама у цьому винна. Справді. Все-таки, батьки вчать дітей, виховують, ніби засівають ниву. А вже пізніше отримують результати своєї праці. Так було завжди і нічого не змінилось. Діти схожі на своїх батьків, проте ніколи не втрачають власних думок, пріоритетів, на формування яких впливає виховання.
Я народила сина і дочку. Ми з чоловіком виховували їх разом. Проте, Андрій потрапив у ДТП. Його збила вантажівка. Я залишилась з дітьми сама. Тоді Артему виповнилось 6, а Соломії – 4. Мені було дуже важко. При тому, сином втішатись було важко. А от донька – це копія батька. Я постійно бачила свого коханого чоловіка.
Спочатку це було нестерпно боляче. Здавалось, збожеволію. А далі я безмежно полюбила Соломію, так, що не бачила нікого навколо. Аж тепер я тверезо можу аналізувати поведінку. Тоді цього не розуміла. Найбільше я забувала про Артема і він це відчував. Усього житті навчився добиватись сам. Я навіть на збори до сина забувала ходити. Школу закінчив з золотою медаллю, та мого вкладу у це не було. В університет теж сам вступив на бюджет.
Одночасно з цим він виїхав з ненависного дому в гуртожиток. Навчався в іншому місті і майже ніколи мені не телефонував. Я сама могла подзвонити раз на місяць, а потім ще рідше. Так син і виріс без моєї допомоги. Тому на нього я й менше ображаюсь.
А от дочку я плекала і леліяла постійно. В інше місто її не пустила. Вступила в наш університет. Репетиторів наймала найдорожчих, щоб моя Соломійка вивчилась, щасливу долю мала, проте бажанням навчатись дівчинка не горіла. Вступила в медичний. Так його й залишила, не закінчивши.
Більше того, завагітніла від якогось іноземця. Переїхала до нього. Так і живуть нерозписані. На мене вона ображена і спілкуватись не хоче.
Це було для мене болючим ударом. Я ж такі надії плекала на доньку. Вирішила якось до сина поїхати. Мені чоловік приснився перед тим, питав про Артема, а я ж навіть не знала що сказати. Вирішила, що це знак. Подзвонила сину. Він назвав адресу.
Я тяжко перенесла дорогу. Їхала автобусом, до того ж дуже незручним. Усе затерпло. Та я тішилась, що вже скоро за стільки років побачу сина. Я лише після вчинку дочки зрозуміла, як ображала його. Приїхала, швидко знайшла потрібну квартиру. А мене там сюрприз чекає. Виявляється, синочок мій одружився. Весілля як такого не було, просто розпис, в кафе посвяткували з друзями і батьками невістки.
А ще у мене був онук. І він просто копія Андрія. Мене наче холодною водою облило. Я в сльозах почала просити пробачення у сина. Невістка аж злякалась, заспокоювати почала. Тепер я бавлю свого Іллю і тішусь, що син пробачив.