Люди вказали на сімейні пр0блеми і я прозріла

Ми з чоловіком прожили 38 років разом. Одружились в важкі часи, проте гарно, пишно. Батьки з обох сторін не було неймовірними багатіями. Середньостатистичні сім’ї. Проте, на весілля кинули усі свої сили та фінанси. Свято запам’яталось надовго.

Минув час. Ми довго і щасливо жили та працювали. Народили старшого сина Микиту. Коли хлопчику виповнилось 4, переїхали в інше місто. Там була змога потрапити на хорошу роботу обидвом, дитина пішла в садок. А ми придбали квартиру. Довелося брати невеличкий кредит, добре, що були заощадження і доходи. Двокімнатна квартира в центрі з сучасним ремонтом. Це була просто здійснена мрія. Проте, чоловік мій дуже любить ґрунт і грядки. Я теж від такого не відмовляюсь.

Проте й не божеволію від цієї роботи. Проте, Олексій мене вмовив і ми назбирали на дачу. Придбали невеличку ділянку і поклали малесенький будиночок.

Там лише кімната, кухонька і санвузол. Проте, вийшло затишно і подихати повітрям можна. В цей час в нас народилась дочка Ілона. Микиті вже виповнилось 10.

Далі гарні роки, усі працюють, вчаться. Школи, університети. Микита завжди був відмінником. З усім справлявся сам. І червоний диплом за спеціальністю отримав, а потім і роботу хорошу. В 23 одружився і вони виплатили з невісткою власне житло. Якраз переїхали цього року.

А до того жили в сватів. Донька ж одружилася цьогоріч. І це стало просто нашою найбільшою бідою і нещастям. Зять нам трапився доволі лінивим, батьки його не з села, проте, мало цікавляться Дмитром. У них крім нього ще троє дітей. Поселились молодята у нас. Домовились, що це на деякий час, поки вони не накопичать чи візьмуть кредит на житло.

Чоловік на якийсь час, аби не було тісно захотів переселитись на дачу. Перший час ми думали, що в цьому нічого такого. Та от вирішення питання затягнулось. Люди почали це якось помічати. Усі: і знайомі, і друзі натякали на те, що ми маємо жити разом, а не піддаватись сім’ї дочки. Зять має взяти все на свої плечі.

Я спочатку всім казала не втручатись. Самі розберемось.

Не виганяти ж дітей з дому. І ми колись були молоді, нічого не мали. Та ця думка почала засідати в мою голову. Люди вклали цю ідею і я не можу її позбутися.

Все ж зять і дочка нічого не намагаються навіть змінити. Вони постійно у вільний час гуляють, насолоджуються життям. Про покупку житла, заощадження і мови не йде. А я чоловіка бачу раз на тиждень.

Не жалітимусь на умови на дачі, проте зрозуміло, що вони не є цілком ідеальними і такими, якими можна послуговуватись постійно. Певно, треба щось міняти.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Люди вказали на сімейні пр0блеми і я прозріла