Вибір своєї доньки я одразу не одобряла. Христина привела нам на знайомство Анатолія, весь такий вилизаний, причесаний, манерний, здавалось би, що не так? Але передчуття у мене було не добре.
Вони розповідали, що вже 2 роки зустрічаються, кохають один одного й ось хлопець зробив їй пропозицію вийти заміж. Для нас з чоловіком це було новиною, адже ми ніколи не знали з ким спілкується наша донька, та й стосунки у нас не були аж настільки близькими. І тут одразу весілля, звісно, ми були шоковані.
Поки я переварювала інформацію, мій чоловік Ігор вирішив все взнати про майбутнього зятя, адже донечка у нас одна і віддавати її абикому не годиться. У всіх знайомих випитував про Анатолія і щось та й вдалось дізнатись.
Виявилось, що він з сусіднього села, працює на заводі звичайним робітничим, оскільки, освіти крім шкільної не має. Найбільше збентежило те, що Анатолій не з благополучної сім’ї. Його батьки славляться поганою поведінкою і вживанням алкоголю. Вони живуть у звичайнісінькій халупці, навіть не хаті, бо все в аварійному стані. Так, про таких сватів ми точно не мріяли.
У нас з чоловіком є власний будинок, який ми змогли побудувати самі й планували, що колись він перейде нашій доньці. Я завжди наполягала на тому, що кожній людині потрібна освіта, тому переконала Христину поступати в університет і добре вчитися. Адже тоді перед нею відкрилося б багато можливостей і вона з легкістю могла досягнути успіху. В приклад ставила себе з батьком, бо ж завдяки нашій наполегливості та розуму ми змогли працювати на керівних посадах і отримувати хороші зарплати. Так побудували будинок, купили машини та дали доньці все необхідне і навіть більше.
Сподівались, що Христина знайде собі відповідно хорошого й перспективного хлопця, з яким буде щасливе та забезпечене майбутнє. Вона нас ніколи не знайомила зі своїми обранниками, тому ми поняття не мали який смак у нашої доньки. А коли це знайомство з Анатолієм відбулось, намагались переконати Христину, що він їй не пара і навіть не рівня. Почуття з часом можуть стихнути, а рівень життя вже важко буде змінити. Тоді ми з нею дуже посварились через це, але все ж мали надію, що наші слова дійдуть до неї.
Але цього не сталось, донька вперто стояла на своєму і була впевнена у своєму майбутньому чоловікові. Повідомила, що весілля буде, хочемо ми цього чи ні, але вони нас запрошують. Я не знала що робити, говорила зі своїм чоловіком, намагалась знайти розумний вихід з цієї ситуації. Коханий же, змирився з вибором доньки та попросив мене залишити їх у спокої, мовляв, це їхнє життя і нехай роблять, що хочуть. Подав ідею познайомитись з майбутніми сватами й запросити на вечерю.
Я погодилась, хотіла побачити батьків Анатолія і поспілкуватись з ними про все. На цю вечерю також прийшли й Христина з майбутнім чоловіком, а от свати запізнювались. Коли вони зайшли, я побачила лише неохайно вдітих старших людей, які прискіпливо роздивлялись наш дім та новий ремонт. Розмова з перших хвилин не складалася, адже як тільки сіли за стіл, свати почали випитувати де будуть жити молоді та чи ми купимо їм квартиру. Я була в шоці від такої не тактовності, ввічливо відповіла, що тепер питання житла це заморочки їхнього сина, адже він як голова новоствореної сім’ї повинен сам все забезпечувати.
Бачили б ви їхній погляд, очі ледь з орбіт не повилазили. А що, я не нянька і не всиновлюю їхнього сина, молоді створюють нову сім’ю і повинні самі про все дбати.
Як згодом виявилось, Христина також планувала залишитись з чоловіком жити у нас. Але у своєму рішенні я була тверда, ми, як батьки, звісно, що будемо допомагати, але окрема сім’я живе окремо і крапка. Ми з чоловіком вирішили лише допомогти їм в організації весілля і заплатити за це свято.
Так, після весілля наречені переїхали в село, з якого родом Анатолій, там у когось орендували невеличкий дім і жили. Наш зять продовжував працювати на заводі, а донька сиділа вдома, адже знайти роботу в невеликому селі це завдання з зірочкою. Коли я приїхала до них у гості, була шокована в яких умовах вони живуть, у нас в гаражі й то затишніше, але не стала влізати.
Через рік їхнього сімейного життя до мене дійшли чутки, що Анатолій почав випивати. Це нас з чоловіком дуже обурило і засмутило, адже якраз цього ми й боялись. Одразу линули до Христини, щоб забрати її від такого чоловіка, але вона не захотіла. Я була в розпачі, напевне, це найгірше для матері, це бачити як донька страждає і не могти з цим нічого зробити.
Та через 2 місяці все вирішилось само собою, але зовсім не так, як ми хотіли. Виявилось, що наша дочка вагітна, але Анатолій не припиняв зловживати, навіть почав руку підіймати. Благо, у Христини хватило розуму мені подзвонити і я одразу забрала її звідти. Ще в машині вона просила вибачення за свою впертість і не слухняність, це дуже тішило, але я вже давно на неї не ображалась. Змирилась з тим, що дочка виросла і тепер сама може примати рішення стосовно власного життя.
На наступний день вона пішла і подала на розлучення, про вагітність від суду приховала, адже так це затягнулось би на роки. Та й для чого, щоб потім подати на мізерні аліменти від горе-батька? Ми й самі можемо все найкраще нашому майбутньому онукові дати.
Зараз же з дня на день очікуємо народження нашого, вже такого коханого, онука. Стосунки з Христиною налагодились і нарешті ми всі стали по справжньому щасливі. А особисте життя доньки ще налагодиться, впевнена, що вона зможе собі знайти хорошого гідного чоловіка і побудувати з ним міцну сім’ю.
