Нещодавно я зайшла у магазин неподалік. Це був невеличкий супермаркет. Там часто багато людей.
Вирішила у молочний відділ зайти. Поки стояла і обирала щось для себе, побачила маленького хлопчика. Мама брала сметану неподалік і не звертала на дитину уваги.
Він щосили намагався дотягнутись до полички, щоб взяти йогурт.
Я подумала, що мама просто цього не помічає. Вирішила допомогти хлопчику. Дала йому в руки йогурт. Він злегка посміхнувся.
Та раптом підлетіла ця мама. Почала висувати до мене претензії:
–Нащо ви йому це дали? Хто вас просив? Не пхайте свого носа у чужі справи.
Вона вирвала з рук хлопчика пляшечку, кинула її на прилавок, копнула хлопчика у спину, щоб йшов вперед.
Хлопчик зробив кілька кроків і розплакався:
–Мамо, будь ласка, один йогурт. Я дуже хочу. Купи!
Тоді жінка його вдарила по попі і він ще більше засмутився, та вже притих:
–Ах ти ж. Я і так усі гроші на їжу віддаю. А ти усе проїдаєш і того не цінуєш. Ще й істерики мені будеш при людях влаштовувати. Марш додому. Інакше тут тебе і залишу.
Дитина з опущеною головою і розчарована у цілому світі побрела за мамою у напрямку каси.
Мені так гірко за нього стало. Нащо народжувати дитину «бо всі народжують». Ви виростете людину, озлоблену на цілісінький світ. Це жахливо.
Я узяла ту пляшечку йогурту і поспішила на касу. Встигла наздогнати їх під магазином. Я дала малюку і руки йогурт і побачила віру в диво у його очах. А приголомшеній мамі сказала:
–Знаєте, не всі у цьому світі мають те, що ви. Цінуйте свого сина!
Я не чекала на подяку чи відповідь. Просто пішла.
І насправді, я дуже сподіваюсь, що ця жінка зробить висновки. І на одну щасливішу дитину у світі буде більше.
