До мене віднедавна почала сусідка заходити. Дуже хороша, скромна і щира жінка. Я її ще пам’ятаю зовсім юною. Старша була від мене на 3 роки. Ми в одній школі колись навчались. Та життя її чи доля отак закинула. Не могла роботи знайти ніяк, часи важкі були, тому 15 років тому вона виїхала в Чехію.
Тут залишилась мама, тата вже не було. Помер ще тоді, коли Галина до 8 класу пішла. Тепер повернулась в Україну, а по суті, рідні її зневажають.
Вона дуже добре навчалась. Хотіла в медичний поступати. Тоді було легко в лікарню на роботу потрапити, основне голову мати на плечах. Проте, мама її дуже не переймалась навчанням дочки, вступну кампанію вони профукали. Жінка змогла тоді лише в аграрний коледж потрапити.
Звісно, з такою освітою роботи ніякої не могла знайти. Мама себе винною не вважала, казала, що Галя вже доросла і сама могла документи віднести. І взагалі ні до чого її дочка не годиться. Хай би виходила заміж і дітей народжувала. Чоловік нормальний про неї попіклується. Наполягала вона на тому, щоб дочка взяла шлюб з сином її подружки. А він геть непутящий, нічого зробити не вміє, навчався зле та ще й некрасивий. Зараз уже в тюрмі сидить. Та мама його тоді вважала найкращим варіантом для своєї дочки.
Галина зібралась тоді і поїхала в Чехію. Її знайомі їхали на заробітки, то й вона з ними за компанію. Не знала, що там чекає, та може якраз гарно б заробила на цьому. Купила житло собі, усяке ж буває.
Сталось ще краще, Галина знайшла там чоловіка свого. Він теж був українцем, проте вже 8 років жив у Чехії. І квартиру там мав, і документи. Жив дуже добре. Вони одружились і народили 2 діток. Мама, як дізналась, що дочка таке вчинила і повертатись не збирається геть розгнівалась. Говорити з нею не хотіла.
Та от нещодавно жінці подзвонили. Сказали, що мама хвора дуже. От вона й зібралась і приїхала сюди з чоловіком і дітьми. Галина не вірила, що колись ще повернеться у ці стіни, але от як життя склалось.
Мама злягла і за два тижні померла. Та до останнього не хотіла навіть говорити чи бачити Галину. А зятя і внуків тим паче. Усе звинувачувала дочку, що та її покинула. Зовсім з нею не рахувалась. Жила як хотіла.
Так спілкувалась, наче вона не рідна дочка, а ворог найгірший. Та гроші, які жінка передавала їй ніколи не віддавала. Користувалась. Бо що за ту мізерну пенсію можна було собі дозволити. А так жила, як вареник у маслі.
Та Галина не ображається. У кожного своя думка і вона це розуміє. Головне, що змогла знайти своє щастя. Бо хто зна як зараз жила б. Мами вже нема, а Галя хоч родину має. До того ж щасливу.
