У дитинстві я була дуже прикрою дитиною, неслухняною. Скажу чесно, навіть істеричною. Якби зараз довелось помінятись місцями з мамою, то певно витримати було б дуже важко.
Тепер я це добре розумію. І от у мого похресника день народження. Я в цих дитячих дрібничках нічого не розумію, попросила маму, щоб допомогла розібратись. Після роботи якраз мала вільний час.
Тому, заїхала по маму і ми пішли в магазин. Купили дещо з дитячого одягу, про що попросила кума. Я ще раз переконалась, що ніколи не зрозумію математики дитячих розмірів. Добре, що попросила про допомогу.
Уже з іграшками було трохи легше. Хоч в чомусь я там могла розібратись. Купила кількох класних роботів, а ще машинку, яку мені дуже радили продавці-консультанти.
В цей час ми почули, як хтось скажено вересканить поблизу ляльок. Це була дівчинка років п’яти чи шести. Зглядатись почали і всі продавці, і покупці. Я дивилась на ту маму, яка просто стояла і розгублено дивилась.
«Вона що не бачить істерики? І зовсім нічого не робить з цим!»
Я звісно обурилась. Та мене спинила мама: «Ця дівчинка ще не в істериці якщо порівнювати з тобою в дитинстві.» Я звісно почервоніла і опустила погляд. Моя мама підійшла до дівчинки і сказала: «Ти знаєш, я чула, що сьогодні діткам за посмішки дарують дуже гарні фломастери. А ота лялька зовсім не підходить такі принцесі, як ти». Дивовижно, та дівчинка заспокоїлась, а її мама кивнула в знак подяки.
Отак я навчила маму бути експертом у припиненні дитячих істерик.
