Часом буває, що найрідніші люди стають чужими. А ті, кого люди не вважають родиною насправді замінять усіх на землі. Так і у мене сталось. Життя нелегке склалось. Я думав ніколи в житті мами взагалі не побачу. А при таких обставинах, як склались, так тим паче. Та вона мене вкотре здивувала і ш0кувала.
У 2 роки тато покинув маму, бо знайшов іншу жінку. Він зник з мого життя і більше не з’являвся. Гадаю, що причиною стала сама мати. Вона випивала і часом поводилась просто неадекватно. Як і всі алкозалежні. Вдома завжди були якісь збіговиська, дивно, що я пам’ятаю себе у такому віці, навіть епізодично.
В 5 років таки соцслужби зацікавились нашою ситуацією. Мене, можна сказати, врятувала жінка з сусіднього під’їзду. Пані Аллі тоді виповнилось 32. Вона була небайдужа до всього живого, сама не так давно народила хлопчика Артема. Забрала і мене, старшого на 2 роки. Точніше спочатку мене забрали служби опіки, а потім тітка Алла з чоловіком одразу ж мене всиновили.
Мама після втрати батьківських прав одразу ж кудись зникла. Квартиру ту продала і переїхала незрозуміло куди. Я не цікавився нею, а вона мною. Так і минав час. Я ріс в тітки Алли і її чоловіка, яких з першого ж дня почав кликати батьками. І Артем мені був, як рідний брат. Я щасливий був у тому домі завжди, відколи себе пам’ятаю.
Минав час. Нові батьки допомогли мені вступити. Оплатили репетиторів. Я зміг вступити на бюджет. Щоправда, у нас в місті.
Я добре знав, що таке не мати нормальної сім’ї і втрачати те, що раптово отримав, не хотів. Артем же вирішив таки переїхати.
Після університету він і життя влаштував в столиці. Батьки допомогли йому там придбати житло. Він знайшов дуже хорошу роботу і одружився. Я й досі їжджу бавити племінничку. Артем і його дружина влада завжди раді мене бачити. А я, після втрати тітки Алли та дядька Павла, не знав що робити. Квартира була записана на нас обох.
Я пропонував Артему, що продам і поділимось грошима, та він сказав, що йому нічого непотрібно. Хай краще я щасливо живу в нашому домі, а він приїжджатиме в гості.
Хоч і з ніяковістю, та я згодився. Згодом теж одружився. Дітей, щоправда, у нас ще не було. Минуло трохи часу. Одного дня, повертаючись з роботи, почув телефонний дзвінок. Це дзвонила дружина. Вона не знала усіх нюансів моєї життєвої історії, тому була шокована.
Питала, чому я не знайомив її з матір’ю, а казав, що вона померла. Я примчав додому. Виявилось, до нас завітала моя рідна мати. Не знаю як вона мене знайшла і дізналась про спадок, проте сказала, що хоче жити з рідним сином. Мабуть, не мала де жити.
Я не знав як це сприймати. Мені вже 38. Де стільки років була ця жінка? Чому раптом зараз вона згадала про те, що має сина? Вигнав її і досі не можу прийти до тями.
