Зараз мені 18 і я навчаюсь в хорошому канадському коледжі. Мама сама переїхала з України в Канаду коли дізналась що вагітна мною.
Батька свого я ні разу в житті не бачила, лише чула про нього з розповідей матері та бабусі. Вони розповідали як не легко було з ним жити, він випивав та часто підіймав руку на маму, довгий час вона терпіла, але врешті решт не стала мовчати та подала на розлучення.
До цього працювала у приватній фірмі бухгалтером та все мріяла переїхати жити за кордон. Тому не один рік відкладала кошти на поїздку. А коли зрозуміла що терпіти поведінку чоловіка вже не в силі, то вирішила що це і є вдалий момент для кардинальних змін у житті.
Зібрала всі накопичені гроші, частину ще позичила і купила квиток до Канади. Перед самим від’їздом мама дізналась що вагітна мною, та нікому про це не сказала й вирішила не скасовувати поїздки.
Перший час їй було дуже важко – потрібно було знайти житло і роботу, щоб віддати борги та за щось жити. Оскільки вона була добрим спеціалістом у своїй сфері, швидко вдалось знайти добре роботу.
Згодом народилась я і мама вийшла в декретну відпустку. Отримувала виплати, яких в принципі на все вистарчало якщо не жити на широку ногу. Так я і росла, коли вже прийшов час іти до школи мама повернулась на роботу. Вона завжди старалась дати мені все найкраще, дякуючи їй я вільно вже володіла двома мовами – англійською та українською.
З ріднею ми спілкувались лише через інтернет, адже можливості приїхати ні в нас, ні в них не було.
Я як напевно і кожна дитина хотіла мати батька, тому часто про нього запитувала у бабусі. Виявилось що він навіть не знав про моє існування. А мені так би хотілось з ним познайомитись, можливо він полюбив би мене і я нарешті відчувала цю батьківську любов і підтримку.
Нещодавно у нас з матір’ю появилась можливість поїхати на два тижні в Україну – я була щаслива, адже вперше за весь час змогла побачити свою рідню наживо.
Там у мене виникла ідея познайомитись з батьком, мама мене довго відмовляла від цього, але я міцно стояла на своєму.
Виявилось що за цей час він знову одружився і має двох синів. Я підійшла до їхньої хати та постукала, навіть не знала що буду говорити. Мені відчинила двері його нова дружина та запросила у дім. Батько був ошелешений коли взнав що я його донька, але якоїсь яскравої реакції чи радості я не побачила. Ми спілкувались ні про що, він взяв мій номер телефону та обіцяв що обов’язково буде телефонувати.
Я поверталась до бабусі у змішаних почуттях. Не розуміла чи зрадів тато моїй появі, чи можливо не варто було приходити.
За весь час коли ми ще були в Україні він так ні разу не подзвонив мені. Мама старалась підтримати мене і всіляко виправдовувала батька.
Коли ми повернулись в Канаду все стало як зазвичай – я ходила в коледж, а мама на роботу. Мене хвилювало те, що тато так і не проявив ініціативу у спілкуванні зі мною, адже я його кровиночка, а він навіть смс надіслати не може.
Та через якийсь час я відпустила ситуацію, це його вибір і я його приймаю.
Зараз навіть образи не тримаю.