Моя мама завжди не мала до мене ніякої справи. Її не обходили ніякі мої пр0блеми.
Увесь час навчання у школі на батьківські збори ходив або батько, або ж ніхто. Мама казала, що і так не зможе дитину виправити. Тож, їй нема сенсу кудись ходити аби вислуховувати балачки про побори і потреби на штори.
Пізніше вона ніяк не хотіла допомогти мені зі вступом в університет. Якщо і потрібні репетитори, то я не заслуговую на те, щоб навчатись у виші. Я й сама в це почала вірити. Дуже важко було самій визубрити усі правила, структурувати матеріал. Я думала, що ніколи не складу екзамени. Та пощастило. Я навіть вступила на бюджет.
За це я, можливо, навіть вдячна мамі. Я після цього змогла розуміти як міркують діти під час іспитів. Тож і стала вчителькою математики. Про те, щоб допомагати з одягом, косметикою на нову роботу мови навіть не йшло. Брала репетиторство і так задовольняла свої маленькі потреби.
Час минав. За кілька років я знайшла прекрасного хлопця. Ми почали зустрічатись. Пізніше вирішили одружитись. Весілля мені мама також відмовилась допомогти профінансувати. Ми з чоловіком усе самі оплатили. Зате от подаровані гостями гроші забрала. Казала, що така традиція. Інакше щастя у молодої сім’ї не буде. А ми дурненькі погодились. От і розплачуємось далі.
Квартиру взяли на виплату. Дякуючи батькам чоловіка звісно. Та й він мав хорошу заробітну плату. У нас все вдалось чудово. З мамою стосунки були холодні, бачились рідко. Проте, і не сварились. Як була нагода то спілкувались. Зараз я народила і виховую 9-річну дочку Олесю. Вона у мене дівчинка гарна, талановита.
Я маминих принципів у вихованні не дотримуюсь. Завжди свою дитину підтримую. Вона дуже любить танцювати. От і віддала на бальні танці. На турнір потрібні гроші. Я вирішила попросити у мами. І то навіть не виклянчити, а позичити на деякий час. Я б усе віддала.
А вона відмовила. Це остаточно мене образило. Як можна так начхати на рідних дітей та онуків?
