Та зараз їй робити це не так просто – зять не дає такої можливості і завжди намагається владнати всі конфлікти. Тільки не цього разу – тепер він сам влаштував скандал.
Про приїзд мами жінка дізналась тільки тоді, коли та подзвонила в двері. Марія Петрівна вирішила зробити доньці сюрприз і приїхала без попередження – та він вийшов та не надто приємний. Марта, звісно, змовчала, але вже розуміла, що це місяць буде дуже «веселим» – мама постарається. І хоч жінка вже давно виросла, створила свою сім’ю та живе за двісті кілометрів від батьків – мама завжди наганяє на неї страх та розпач. Вона звикла, що завжди повинна слухати батьків, виконувати всі вказівки та не сперечатись – але, якщо в тринадцять це робити простіше, то в тридцять аж ніяк не хочеться. Донька розуміла це, але нічого вдіяти не могла – вона й далі через силу слухала Петрівну й йшла проти своїх бажань.
Так і цього разу – у Марти були свої плани в які не входило гостювання матері. Та й цього разу жінка змовчала – не може вона піти проти неньки, хоч би й хотіла. В такі моменти вона губиться, починає щось не надто чітко говорити і знов отримує від мами за це.
Марія Петрівна таку поведінку доньки вважала нормальною – вона звикла, що всі її слухають і виконують все, що вона каже. Її командирський характер бачив не тільки чоловік та діти, а тепер ще й зять та невістка. І хоч вони ігнорували таку її поведінку та вступати з нею у відкриті конфлікти не хотіли. Будь-які сварки чи суперечки вони змовчували та намагались налагодити стосунки. Павло, чоловік Марти, ніколи не проявляв агресії до тещі – просто мінімізував спілкування з нею. Та цього разу так не вдалось – вона ж вирішила погостювати в них майже місяць і уникати спілкування не вийде. Чоловік вирішив дотримуватись нейтралітету і не вступати у розмови доньки та матері – до певного моменту.
Як Марта і думала – мама чи не одразу показала свій «золотий характер». Марія Петрівна почала критикувати все – від кольору стін до того, яким засобами її донька миє вікна. І квартира якась не затишна, і штори вибрані невдало, і донька її якась не надто доглянута – всі цій жінці було не так. Марта ледь трималась, але мовчала – не хотіла сваритись і вирішила, що краще перетерпіти цей час. А її мати й далі все критикувала.
Якось жінка приготувала смачну вечерю – все, як люблять її домочадці. Форель запекла у духовці, салат з тунцем і авокадо, картопельку з часничком та десерт. Доньки та чоловік ласували улюбленою їжею та нахвалювали її. От тільки теща була незадоволена – як виявляється її донька нікудишня господиня. Замість того, щоб насмажити котлет, зробити картопляне пюре і салат з капусти – вона наготувала якихось новомодних страв, які взагалі не є смачними. От що це за салат такий? Хто його їсти буде? Що мама дарма її вчила готувати домашню їжу нічого не вміє робити по-людськи. І взагалі, вона й виглядає не надто гарно – зачіска невдала, одяг дивний. Мама не зупинялась і осипала доньку «компліментами». А та сиділа і не знала, що сказати.
Тоді не витримав Павло:
– Знаєте, мамо, думаю вам вже пора збирати речі та їхати додому. Погостювали й вистачить. Я не збираюсь терпіти у своєму домі такої поведінки. Хто вам дав право так говорити з моєю дружиною?
– О, синочку, бачу ти ще той хам. То я мама не маю права своїй дитині сказати як краще?
– Ви не говорите – ви ображаєте. А це різні речі. І якщо Марта боїться вам щось сказати, то я ні. Думаю краще буде, якщо ви приїжджатимете не дуже часто. А краще – по запрошенню.
Марія Петрівна в ту ж хвилину встала і пішла збирати речі. Теща поїхала і, навіть, не попрощалась. А донька не намагалась її зупинити – чоловік зробив те, про що Марта давно мріяла.