Ніколи не зрозумію чому люди звикли постійно мислити так негативно.
Наприклад, материнство. Я вважаю, що ця тема безпосередньо стосується саме щастя. І ні з яким негативом нізащо не може бути пов’язана.
Проте, люди перестали бачити і цінувати прекрасне, що ховається у кожній миті життя. Ось, наприклад, моя сусідка, яку звати Ліля.
Здавалось би молода і красива дівчина. Має такого ж гідного чоловіка. Він її на руках носить, образити нікому не дає. І сім’ю при цьому забезпечує. А ще в них прекрасна донечка. Така маленька зі світлим кучерявим волоссячком. Зовсім, як ангелик.
А ще слухняна така, життєрадісна. Я ще ніколи в житті не бачила, як вона плаче. Лише сміється постійно.
А от Ліля завжди жаліється. Каже, що дуже їй важко з дитиною впоратись. Вона постійно чогось хоче і не дає спокою мамі. Чоловік допомагати не може. На роботі постійно зникає. Повертається дуже пізно. Тож уваги від нього зовсім ніякої.
От у дворі у нас, звісно, пенсіонери дуже в’їдливі і агресивні. Тут погоджуюсь. Проте, через якусь дрібницю Ліля і з ними полаялась.
Якось йшла вона з дівчинкою гуляти. І не побачила, що футболочка на доньці навиворіт. От уважна пенсіонерка і вказала сусідці. То вона як почала кричати, сваритись, казати, щоб ніхто не втручався у їхню сім’ю.
Баба Зіна, певне, зразу пожаліла про своє рішення підказати що-небудь молодій мамі. Тепер до неї всі наблизитись бояться. Отак от.
