Можу впевнено сказати, що у свої двадцять п’ять я вже став успішним – власна квартира, власна справа та хороший і стабільний дохід. Все, що залишається – жити у своє задоволення і одруження поки не входить у мої плани. Проте мої батьки зі мною взагалі не згодні.
Справа в тім, що вони переконані – я повинен вже одружитись та подарувати їм онуків. Ба, більше того – вони вирішили, що можуть підібрати мені наречену. І всіма способами намагаються «підсунути» бажану невістку. Вже неодноразово, коли я приходив до батьків у гості там мене чекав сюрприз – мамина подруга «випадково» зайшла у гості зі своєю неодруженою донькою. І потім я цілий вечір слухав, яка вона розумниця, красуня та гарна господиня. Звісно, я не влаштовував сцен, але потім все говорив батька, що про це думаю. Та це всерівно не діяло.Останнім часом кожна наша розмова зводиться до того чи маю я дівчину, коли планую одружуватись і що я взагалі не поважаю батьків та не рахуюсь з їх думкою. Тато одружився в двадцять два, тому він не розуміє, чому це я планую весілля після тридцяти і не раніше. Я намагаюсь пояснити, що нікуди не поспішаю і хочу пожити без зайвих турбот. Сім’я – велика відповідальність до якої я ще не готовий.
Можливо «стара закалка» не дає їм осягнути це, але ми все менше спілкуємось, адже мені набридло вислуховувати повчання. І батьки все частіше жаліються на мене бабусі, яка передає всі їх слова мені.
Мене просто оточили і заганяють у глухий кут з тим одруженням. Я не знаю, як маю зберегти стосунки з батьками і не піти наперекір своїм бажанням.
