Декрет — це не відпустка, як думають всі чоловіки. Це, мабуть, значно важче роботи в офісі, і на рівні з роботою на будівництві. Поки чоловік спить, аби прокинутись на роботу зранку, дружина всю ніч встає до дитини, від ранку і до ночі проводить із нею час, гуляє, годує, заспокоює, а до того ж вона ще й готує, аби чоловік після роботи мав що поїсти, прибирає, пере і ще багато всього.
У моєму випадку все було саме так, адже мій чоловік від ранку до вечора був на роботі, а я змушена була сидіти з малям весь день. До того ж мій Олег ще той гурман, він любить добре поїсти, тому любить щодня куштувати щось новеньке. Те, що постояло в холодильнику вже ніхто не захоче їсти на ранок, тож щодня я мусила стояти біля плити, аби вгодити своєму чоловікові.
Звичайно, що часу на себе мені абсолютно не вистачало. Іноді не встигала сходити в душ, чи почистити зуби зранку, поки не вкладу дитину на денний сон, не кажучи вже про гарне вбрання, зачіски, макіяжі. Та сподівалась, що дитя трохи підросте, а в мене з’явиться трохи часу на себе. Я не жалілась, ні, просто мені одній було якось складнувато.
Такі умови трохи віддалили мого чоловіка від мене, але я не дивувалась, бо розуміла, як виглядаю сама. Іноді Олег затримувався на роботі, часом, коли йому телефонували, виходив у іншу кімнату, думала, може хникання малюка заважає робочим розмовам, але все це ставало частішим. Буває, наготую йому вечерю, а він приходить геть пізно, і навіть не дивиться на їжу.
Про те, що він зраджує, я дізналась дуже просто і банально: знайшла сліди помади на комірці. От так він попався.
Я зовсім не знала що мені робити. На руках мала дитина, я в декретній відпустці, з невеликою сумою заощаджень, яких мені вистачило тільки на те, аби винайняти квартиру.
Довгий час зайняв пошук роботи, яка б могла дозволити мені працювати з дому та отримувати хороші гроші. Розглядала такі варіанти навіть, як робота закордоном, але вчасно звернула увагу на те, що мені подобається. Зрозумівши, що дитячі речі власного пошиття в мене виходять просто чудові, я почала шити дорослі речі та продавати їх в інтернеті. Це були і мої власні ідеї, і вбрання на замовлення.
Така справа приносила мені немаленькі гроші, оскільки все, що зроблено своїми руками, дуже цінується зараз людьми. Люди замовляли, а потім приходили за новими речами. Мені стало не вистачати часу, і я не знала чи то брати менше замовлень, чи то взяти собі помічницю. Найняти нового працівника було чудовим рішенням, адже ми так могли заробляти вдвічі більше, згодом ми орендували робоче приміщення, а за кілька місяців і цілий магазин.
Мені це нереально подобалось, адже я і мріяти не могла про таке, коли була у шлюбі. Вважала, що моє місце вдома, з дитиною, з чоловіком. Але, на щастя, ситуація зі зрадою зовсім змінила моє життя, і це чудово.
Справи йшли чудово, я відкривала один магазин за другим, мій син ріс, ставав більш розумним, щасливим хлопчиком. Нам удвох було дуже комфортно, адже час, який ми проводили разом, був цінний удвічі. Із сином ми їздили на моря, на гірськолижні курорти, спробували дайвінг, підіймались на гору. Протягом трьох років ми об’їздили 13 країн.
Паралельно із цим, я почала створювати власні колекції одягу, і планувала свій перший показ, куди було запрошено більш, ніж 100 людей.
Коли прийшов час цього довгоочікуваного дійства, куди було залучено близько 20 працівників, хвилювання мучило мене, адже все мало піти за планом. Та мені в очі втрапило дуже знайоме лице. Мій колишній чоловік налаштовував техніку в залі. Я не хотіла цієї зустрічі, але і він мене помітив.
Олег підійшов до мене та привітався. Я вже розвернулась, аби піти, але він схопив мене за руку та попросив зачекати. Колишній чоловік почав вибачатись, пояснювати, що це його найбільша помилка в житті, але я й хотіти цього не чула. Цю розмову побачив мій син, який сидів у залі на кріслах, і підійшов до мене, аби заступитись.
Коли Олег побачив дитину, на його очах блиснули сльози, але мені було його не шкода. Коли ми із сином йшли з його дому, він навіть не намагався щось пояснити, а тепер він працює з апаратурою, а я влаштовую покази та живу так, як завжди мріяла, то він почав шкодувати. Я зовсім не ображаюсь на нього, адже через ту подію зараз в мене є все, мені його просто шкода, бо зараз він не має нічого, і поруч із ним не залишився ніхто, а ми із сином прекрасно живемо.
