– Ну, навіщо тобі таке велике свято – обурювалася я. – Воно вам треба? Скільки грошей витратили, скільки харчів перевели дарма. Зараз пишним святом нікого не здивуєш. А поїхати так далеко і надовго, залишити свою рідну домівку, худобу, як можна?
Я б так точно не робила. Краще б відкладав гроші на скрутну годину. А ще кажуть, що з віком люди мудрішають.
– Все життя чогось чекав, – розповідає Ігор Іванович. – Поки дім добудуємо, діти виростуть, кращих часів…. Час минув й більша частина життя з ним. Де ж ті кращі часи?
Все життя дядько жив в селі. Поля обробляв, ще й хворих батьків доглядав, город чималий мав та худобу. Світу білого не бачили за тими клопотами. А нещодавно з дружиною розійшлися. Вона знайшла собі нове кохання.
Живе тепер його жінка у сусідньому селі. Дядько сам залишився у великому будинку. Всі в сель тільки про це і теревенили, коли від нього дружина пішла. Може в нього стрес від того, а гуляння – то побічна дія?
– Це ж не весілля, а день народження. Запросив би найближчих – сперечались ним. – Навіщо свиню різати та наймати людей, щоб готували різні блюда. Ще й співаків наших народних найняв.
Ох, і гучне свято відгуляли. Ще довго пам’ятати будемо. Наче олігарху день народження святкували.
Поїхав мій дядько в той круїз. По поверненню розпродав усю худобу, паї в оренду віддав. Збирається навіть будинок продати.
Ігор Іванович повернувся зовсім іншою людиною. Схуд, очі блищать. Щоразу при зустрічі розповідає про різні країни, в яких був.
– Шкодую тільки про одне, – ділиться він, – Що не подорожував раніше. Світ він такий різний і цікавий. Я там дайвінг спробував в перше в житті, ці в відчуття не передати. Потоваришував з людьми, які займаються підводним полюванням. Так вони мене запросили в подорож до Індії.
Розмова з дядьком тепер стала для мене цікавішою за телевізор чи книгу. Тільки прийшов до нього в гості, а кілька годин вже минуло.
Слухаю його і дивуюсь. З одного боку це весело і цікаво, а з іншого не практично. Ігор Іванович вже не молодий, а що як щось трапиться, та ще й в іншій країні, а він один подорожує.
В селі його також засуджують. Гроші всі протринькав. Що на ту пенсію розраховувати? Треба самому відкладати на старість. А він подорожує.
Нікого не слухає дядько Ігор і робить своє. Каже, приклад унукам показую, як треба жити. А чому у нього вчитись? Тут багато розуму не треба. Краще б навчав онуків заробляти, а не прогулювати та годувати задарма односельців.
