Я була одружена впродовж 12 років. Потім мій чоловік зрадuв і я переїхала до мами. Р0злучились. Проте, про дітей домовитись не змогли. Довірились суду, який віддав 11-річного хлопця батькові, а 6-річного сина мені. Щоправда, доступ до обох у нас був безлімітний. Так і тішились. Проте, за старшим Артемом я слідкувала.
Поки у більшості я й доглядала малого, бо коханці чоловіка начхати на дитя, а Борис багато працював, щоб оплатити аліменти і всі її прихоті, все було гаразд. Я встигала і уроки проконтролювати, і на збори в школу збігати, з вчителями успіх обговорити. Та й нагодувати і одягти нормально. Потім все трішки змінилось. Артему було уже 15. Я в цей час познайомилась з дуже хорошим чоловіком і закохалась. Ми з Дмитром одружились і я переїхала в його будинок.
Звісно 10-літній Олег зі мною був. Та от у Дмитра залишилась від покійної дружини маленька донечка Ліза. Їй виповнився 1 рік. Я звісно повністю поринула у догляд за падчеркою. Не було вибору. Та й Олега встигала контролювати. Найменше часу залишалось якраз на Артема. Хоч як старалась, та усього не могла встигнути.
Минуло кілька місяців такого життя. Раптом мені починають дзвонити вчителі і скаржитись на успіхи старшого сина і ігнорування батька на аналогічні повідомлення. Я пообіцяла дізнатись про все. Потім і класний керівник на поведінку жахливу жаліється. Я вже почала Дмитру розповідати і він запропонував забрати Артема до нас. Мовляв, будинок великий, всім вистачить місця. Я ще не хотіла поспішати. Усе ж є рішення суду.
Та от остання крапля. Сказали мені, що син взимку прийшов у легкій осінній курточці, бо з теплої виріс, а батько сказав, що збирає коханці на машину і не може нічим зарадити.
Я зразу ж побігла у соцслужби, суд. Дмитро дуже допоміг. Ситуація вирішилась. Артема віддали мені. Тепер разом живемо. Братики подружились дуже з Лізою. Всі ніби щасливі. Щоправда, я іноді відчуваю образу. Образу сина на мене за те, що покинула, не була поруч в потрібні моменти. Хоча, можливо я себе накручую.
Зате для Дмитра мої діти стали рідними. І вони його полюбили. У навчанні всі покращили результати. Завжди доглянуті, одягнуті, нагодовані. І мені спокійніше і вони щасливі, ось що найважливіше. Артем почав ходити в секцію з футболу.
Вже має перші успіхи, Олег перемагає на олімпіадах та конкурсах з математики, а Лізочка чудово опановує алфавіт і готується до школи. Ми дуже щасливі. І справді батько – не той хто народив…
