Ми сьогодні з сином вирішили поїхати автобусом в центр. Я хотіла йому подарувати щось на день народження. А обрати важко.
Синові вже виповнюється 18 років. Ось я й попросила, щоб супроводив мене до магазину і обрав те, що справді хоче. Домовились, зібрались, вирушили.
На автобус чекали довго. Я вже й відвикла від громадського транспорту. Коли й треба десь під’їхати, то виручав мене чоловік з машиною. А сьогодні не міг.
Поїхав у справах з міста. Ось нарешті маршрутка прибула. Повна людей звісно, хоча ми змогли з сином зайняти сидячі місця.
Їдемо тихенько. На наступній зупинці зайшли мама з маленьким сином. Ну як маленьким… то вже козачок років шести чи семи.
Загалом, мала б бути свідома дитина, як я вважаю. Сіли вони навпроти нас.
А там попереду молода дівчина. На вигляд студентка, певно, років дев’ятнадцяти чи двадцяти максимум.
Сидить, щось перечитує. Хлопчик постійно вертиться на місці. Видно, що гіперактивний. В мене син теж не сидів спокійно, звісно, але не настільки.
Мама малюка посадила на вільне місце, а сама стояла поруч, тримаючись однією рукою за ручку на кріслі, а іншою цикаючи щось в телефоні.
На хлопчика взагалі не звертала увагу, на питання сина теж не відповідала зовсім, або ж щось буркала без бажання поговорити.
Я усе спостерігала, навіть не кліпала. Син мій наче не дуже звертав увагу на цю ситуацію.
Бачу, хлопчик жує щось. Усе маму кличе,а та не реагує. Він випльовує і ліпить жуйку у волосся дівчинки попереду.
Та спочатку не розуміє що трапилось, потім шокована, а далі починає звертатись до мами цього хулігана. Я думаю, що вже пора реагувати.
А от і ні. Жінка холоднокровно забрала від обличчя телефон і відповіла: «Я сина виховую в такій методиці, що сварити дітей не можна.»
Дівчинка бідолашна зовсім засмучена. Навіть не знає що робити.
Раптом встає мій син, він також жував жуйку. Виявляється, його теж зацікавила ця ситуація.
Син приліпив цій матусі жуйку на волосся, а після її обурення відповів: «А знаєте, моя мама теж виховує дітей за такою методикою.»
Я в цей момент певно теж мала б обуритись. Але я посміхнулась і гордо вийшла за сином на нашій зупинці.
