Хочу сьогодні розказати вам веселу історію. Мій трирічний син нещодавно пішов до дитячого садочку. Природно, що його там багато розпитують, хто його батьки, як їх звати, ким працюють. І ось після чергової такої розмови, вихователька викликала мене до себе. Після нашої зустрічі я ледь зі сміху не лопнув.
Насправді до садочку Миколка подробицями жодного разу не цікавився. Ми з дружиною просто розказували йому, що йдемо на роботу, і він знав, що вранці тато з мамою йдуть, а ввечері повертаються. А ось тепер жваво почав цікавитися самим процесом, навіть одного разу попросив прийти до мене та до мами на роботу. Напевно, всі у садочку багато розказували про професії батьків, ось син також захотів. Я намагався, чесно, пояснити малому, однак у результаті виникли непорозуміння, за які мені одночасно і соромно, і смішно.
Ну посудіть самі: лікарю нескладно пояснити, що він «лікує людей», а вчителям – що вони навчають людей. А як бути тим, чиї професії не такі очевидні та зрозумілі малим дітям? Ось так, вихователька подзвонила мені та повідомила, що хоче поспілкуватися віч-на-віч. Коли я приїхав, весь напружений, адже думав, що Миколка щось натворив, або трапилося щось з ним.
– Ваш син піч час групового заняття, де було поставлено питання «Ким працює ваш тато?» відповів, що ви – піаніст у борделі! Як вам не соромно таке дитині розповідати?!
Думаю, із відкритим ротом я стояв понад хвилину, перші ніж видавив з себе хоча б один звук. Розсміявся прямо на тому ж місці, хоч потім довелося вибачатися і за себе, і за сина.
– Розумієте, взагалі я розробник, пишу розподілені обчислювальні системи під кластери, але у нас на роботі такий бордель, що іноді прихожу додому і скаржуся жінці. Скоріш за все, малий підслуховував із дитячої кімнати і все неправильно зрозумів. Але хіба це поясниш 3-річному хлопчикові?
Вийшов із садочку під чітке прохання виховательки поговорити із Миколкою та все пояснити. Йшов і не міг стримати сміху. Це ж треба, як діти можуть все інтерпретувати по-іншому! Ще один доказ, що з ними постійно потрібно розмовляти, все розказувати до найменших дрібниць і бажано простою та зрозумілою мовою. А то ось так доведеться розмовляти вже із вихователями та вчителями… Але мені здається, що одними розповідями про свою роботу не варто обмежуватись. Завтра ж візьму сина за руку та відведу до себе на роботу, нехай поспілкується із усіма, побачить на власні очі, що робить його татко насправді.
