Мій син Степан одружився в 23 роки, в них з дружиною народився прекрасний син Сашко, але через 7 років його дружину Наталію забрав рaк. Він лишився з сином один, тому ми з моїм чоловіком, як бабуся із дідусем Сашка, часто сиділи з ним, іноді він лишався в нас, бо живемо ми з сином недалеко один від одного, тому Сашку зручно йти звідси в школу і на плавання.
Коли внукові виповнилось 10, мій син Степан вирішив поїхати закордон на роботу, бо вирішив купити великий будинок за містом, аби ми жили там усі разом. Працювати поїхав в Італію. Приїжджав він раз в пів року, аби швидше назбирати грошей, але дзвонив Сашку щодня. Вони розмовляли по відео зв’язку, але син однаково сумував за батьком. Мій чоловік, дідусь Сашка, всіляко намагався замінити батька внукові: вони разом ходили грати у футбол, їздили на риболовлю, Сашко навіть навчив дідуся грати у приставку, тому іноді мені доводилось їх витягувати з гри, аби вони поїли чи пішли спати.
Одного для Степан подзвонив мені та сказав, що знайшов собі дівчину. Їхні стосунки розвивались дуже швидко, і незабаром його Емілі завагітніла. В них народився син Лука. Степан продовжував дзвонити до сина, правда, трошки рідше, але все ж.
Чомусь мови про те, що вони разом із Емілі і сином приїдуть сюди, не йшлось. “Може, вони хочуть зробити Сашкові сюрприз” — думала я. Та дзвінки стали рідшими і коротшими. Степан більше не цікавився досягненнями сина у плаванні, не питав про оцінки у школі.
Одного разу я вирішила подзвонити та запитати, як же далі він житиме: приїдуть сюди чи заберуть Сашка до себе? На що мені син відповів, що поки не збирається забирати сина до себе, бо у Сашка, бачиш, тут школа, гуртки, плавання, та і мови він не знає. З його слів я зрозуміла, що у нього тепер нова сім’я, в яку Сашко не вписується.
Мені надзвичайно було шкода внука, бо він не заслужив такого відношення від батька. Він намагався йому часто дзвонити, та іноді батько вибивав, іноді брав слухавку та говорив, що зайнятий.
Емілі у соц.мережах публікувала фото їхнього щасливого сімейного проведення часу, а я дивилась на Сашка і моє серце краялось. Як це так, залишити своє рідне дитя тут і створити нову сім’ю, в якій сину не буде місця.
Я вирішила, що прийшов час поговорити із Сашком і розповісти про те, що відбувається між ним і татом, на що Сашко відповів, що все розуміє. “У тата тепер нова сім’я, нове життя, а я так — спогад про минуле, яке болить.”
Слова мого внука мене дуже здивували — дитині всього 12 років, а він мислить так. Мене його слова зачепили за живе, і я вирішила, що хай воно так і буде. Мій внук вже дорослий і розумний хлопець, і я буду тільки рада, якщо він залишиться поруч із нами.
