Моя мама Жанна має непростий характер, і з нею важко знайти спільну мову. Вона зверхня та надмірна, і саме через це її стосунки з батьками дуже погані. Жанна не вміє йти на компроміси, і хоче, аби всі завжди робили так, як бажає вона.
А я навпаки дуже люблю дідуся, і коли мені було 6 років, я постійно ходив до нього з бабусею після школи. Він вчив мене малювати, бо колись і сам закінчив художню школу, ми з ним читали різні книжки.
Після того, як померла бабуся, дід Руслан дуже сумував, і я приходив до нього, аби йому було не так одиноко. Тоді мама вирішила їхати на роботу закордон, і залишила мене з дідусем. Ми з ним проводили весь час після школи. Я навіть не хотів йти гуляти через те, що з Русланом мені було цікавіше, ніж із друзями. Він надзвичайно розумна людина, і саме від діда я дізнався багато різних цікавих фактів.
Та стосунки моєї мами з її батьком були дуже погані, іноді вона була навіть проти того, що я проводив час після школи не з нею, а з дідусем. Та згодом вона зрозуміла, що так навіть краще і через якийсь час перевезла всі мої речі до нього додому, і я жив із ним.
Коли я виріс, закінчив університет, та пішов на роботу, дідусь допоміг мені з купівлею квартири. Він відкладав якийсь час гроші, і дав частину мені. Тоді я купив однокімнатну квартирку, і через рік одружився зі своєю колишньою однокласницею Ніною.
У нас із нею народився син, і коли він став доросліший, ми часто водили його до Руслана. Мій дідусь дуже полюбив свого правнука, тоді як бабуся мого сина, тобто моя мама, бачила його всього тричі відтоді, як він народився.
Але річ не в тім, що моя мати фактично перестала з нами усіма спілкуватись, а в тім, що чомусь дідусь вирішив, що все майно, яке в нього є, а це двокімнатна квартира та старий будиночок за містом, повинне належати мені, а не його доньці. Через це моя мати стала ще більш лихою на нас, і навіть не телефонувала на дні народження.
Я не просив у нього це робити, адже я не збирався претендувати на його майно, але дідусь вирішив зробити саме так. Все це через те, що виховав мене практично він, а не мати, і я став для нього, як син, а не як онук. Руслан вклав у мене все всі свої знання та любов, тому, мабуть, все так і склалось. Після першої дитини у нас із дружиною народилась двійня, і тепер дідусь віддає всю свою любов їм — своїм онукам.
Та нещодавно вийшло так, що в дідуся стався інсульт, і він більше не мав змоги повноцінно доглядати за собою. До того я часто приїжджав до нього після роботи, привозив продукти, прибирав, на вихідні ми їздили із ним та сім’єю до лісу, в парк, аби погуляти, а зараз йому потрібен щоденний догляд, чого я забезпечити йому не можу, оскільки ми й досі живемо в однокімнатній квартирі. Мені залишилось назбирати ще кілька тисяч, аби купити більшу, тому місця, аби забрати Руслана до себе, у нас немає.
Але й моя мати також не хоче дивитись за своїм батьком, оскільки не вважає його рідною людиною, після того, як він переписав квартиру не на неї, а на мене.
Не знаю тепер, що мені із цим робити…
