Мій брат менший за мене на 10 років. Він пізня дитина у батьків та ще в дитинстві був дуже хворобливим, то так повелося, що ріс і не мав відмови ні у чому. Я ж рано покину батьківський дім, переїхав до іншого міста, сам став на ноги й зараз маю непогане фінансове становище. І по змозі допомагаю батькам.
Спочатку я не дуже зважав на те, що брата так балують, я розумів усе, та й він був маленький, але з кожним роком мене такий стан речей все більше обурював. Після школи він пішов вчитися і жив з батьками. Я в його віці вже жив окремо і мав кілька підробітків. Коли він закінчив навчання, то роботу собі шукати не квапився, говорив, що інженер з вищою освітою не має хапатися за будь-що, а достойну роботу йому поки не запропонували. І отут я вже почав відверто на нього злитися, як він собі доросле життя уявляє, що до нього постукають у двері й запропонують одразу роботу великим начальником?
Йому вже 27, а він так і живе з батьками, вони його годують, одягають, дають йому гроші на розваги й не підганяють з пошуком роботи, а сам він, здається, вже й забув про те, що дорослий, добре ж живеться і так.
А нещодавно я дзвонив мамі й вона мені сповістила «гарну новину», що молодшенький додому привів дівчинку таку гарну, виховану, як раз йому під стать. І дійсно під стать, вона теж ніде не працює і тепер батьками на шию впали двоє дорослих трутнів. Мені так шкода батьків, але вони й думати не посміють, щоб напоумити молодшого сина, він для них і досі маленький і треба виконувати усі його забаганки. Батьки вже немолоді й поки їхньої пенсії та підробітку вистачає, але роки йдуть, вони працювати не зможуть постійно, а людей у квартирі стало ще більше. А як брат із дівчиною ще й дитину заведуть? Вона теж упаде на плечі батьків.
Я намагаюся допомагати мамі з татом, але так продуктами, медикаментами чи якоюсь технікою, бо на них мені грошей не шкода, але утримувати брата я наміру не маю Йому вже давно пора стати дорослим, взятися за голову, знайти роботу й самому влаштовувати життя собі та своїй родині. Я вже мовчу про те, що добре було б у його віці й батькам бути опорою, але з цим я вже якось і сам упораюсь.