Ще з молоду я завжди слухала розповіді моєї бабусі Ганни про те, що, коли я збиратимусь заміж, у мене повинна бути якась сума грошей, або квартира, куди я завжди можу прийти після розриву стосунків із чоловіком. Я не розуміла до чого всі ці розмови, навіщо мені опиратись на себе, якщо я не збираюсь поки виходити заміж, та і з якого дива мені розводитись зі своїм чоловіком.
Часто я сперечалась із нею на цю тему, адже вважала, що люди, які жили в шлюбі не можуть так просто покинути одне одного в біді та залишити ні з чим, але одного разу моїй бабусі набридли ці суперечки, і вона вирішила розповісти мені свою історію.
Вона зустрічалась зі своїм коханим Віктором близько чотирьох років, а згодом вони одружились. Молода Ганна була впевнена, що це любов на все життя і вони настільки кохають одне одного, що ніколи не розлучаться. У шлюбі в них народилось двоє дітей: моя мама Інна та дядько Олексій. Та в один прекрасний момент бабуся помітила, що її чоловік довго затримується на роботі, часто приходить п’яний, тому почала із ним сваритись.
Їхні діти стали боятись Віктора, адже він часто зривався на крик, коли йому не подобалась поведінка дітей. Ганна розуміла, що всі розмови марні, адже чоловіку байдуже на її прохання та розмови. Їхні стосунки зіпсувались, і вони практично не говорили одне до одного, навіть в ті дні, коли Віктор приходив тверезий, хоч це ставалось і рідко.
Одного дня її чоловік привів додому якусь жінку, і сказав, що вона житиме із ними. Моя бабуся розлютилась не на жарт, адже не розуміла, як він собі це зміг дозволити — привести чужу жінку в будинок, де живе його дружина із дітьми.
Ганна швидко зібрала речі, взяла дітей, і пішла з дому, але куди йти вона не мала, адже повертатись у батьківську хату, ще й і з дітьми — соромно, до чоловіка вона вже не повернеться ніколи, а з варіантів лишився всього один — просити притулку в подруги.
На щастя, найкраща подруга бабусі Ліда не відмовила їй у допомозі, і вони жили якийсь час разом у невеличкій квартирці. Відтоді бабуся сказала собі, що більше ніколи не покладатиметься на когось, окрім себе.
Послухавши цю історію, я зробила для себе висновок, що бабуся Ганна має рацію, і вирішила, що вийду заміж тільки тоді, коли матиму чи квартиру, чи хоча б фінансову подушку, аби забезпечити себе, і, можливо, дітей, якщо моє життя складеться якось не так, як я розраховую.
