Так склались обставини, що мені доводиться виховувати доньку самостійно – чоловік втік до своєї коханки й забув про нас, коли Ірі було всього три роки.
Поки донька була ще менша я була переконана, що вона стане моєю підтримкою, опорою та кращою подругою – росла вона дуже слухняною, розуміючою та чемною дитиною. Та все змінилось, коли їй виповнилось дванадцять. Чи то підлітковий вік, чи ще щось, але мою донечку ніби підмінили.
Почнемо з того, що я ніколи не «хапала зірок з неба» – працювала як всі, грошей заробляла не надто багато. Так, бували моменти, коли у нас виникали фінансові труднощі, але я все знаходила вихід. Звісно, ми жили не багато, але на основне нам вистачало. Я намагалась вибити аліменти у колишнього, спочатку мирно, а потім подала до суду, але йому вдавалось уникнути відповідальності – працював він не офіційно,а отже й коштів у нього не було. Довелось самій викручуватись – батьки допомагали рідко, адже мама була роти мого одруження з Володимиром. А те, що він мене кинув вона назвала закономірністю й що я сама в тому винна, бо не послухала її. Саме тому вся відповідальність за доньку була виключно на мені.
Та коли «прийшов» підлітковий вік – почались серйозні проблеми. Мені справді було важко дати доньці все те, що вона хотіла. А вона, надивившись на однокласників та друзів, постійно нервувала та сварилась зі мною. Іра ніяк не хотіла розуміти, що ми не можемо дозволити придбати собі дорогий гаджет, чи одяг. Та донька тільки істерила, влаштовувала мені мовчазні бойкоти та ігнорувала мене. Мені ставало нестерпно боляче від того.
Я розумію, що вона хоче виглядати як всі та не бути гіршою за інших, але ж я нічого вдіяти не можу. Останній її вибрик – вона вирішила зателефонувати батькові та пожалітись на життя. Він, звісно ж, сказав, що нічим не допоможе і взагалі у нього інше життя. І тут я знову вийшла винна -донька сказала, що це через мене батько не хоче спілкуватись з нею.
От тепер я сиджу і думаю – що ж я зробила не так? Де я невірно виховувала Іру? Я ж завжди намагалась дати їй тільки краще, що можу. За що ж вона так зі мною?