Моя донька вже 3 роки за кордоном на заробітках, а її чоловік з сином продовжують жити у нас з батьком. Нещодавно вона повідомила, що хоче розлучитись з Миколою, бо знайшла там нового чоловіка.
Дарина вийшла заміж у 18 років. Ми з батьком говорили їй що це ще рано, і нехай не спішиться, але на той момент вони з Миколою по вуха були закохані та вже 3 роки зустрічались. Вирішили що вже дорослі для цього рішення й подали заяву в РАЦС.
До слова, Миколу ми полюбили одразу, він чудовий хлопець, нам було шкода його, бо оскільки він сирота, то виховувався в інтернаті. Ми старались замінити йому батьків і дуже гарно до нього ставились, а Микола своєю чергою завжди старався нам допомогти по господарству.
Вони з Дариною вирішили що після весілля житимуть у нас, а ми тільки й раді були. Після двох років їхнього спільного життя моя донька завагітніла. Всі були дуже щасливі. Ми з нетерпінням чекали на народження дитинки й старанно готувались. Так народився маленький красень – Юрчик, наш перший онук.
Час летів невблаганно швидко – ось уже діти відмітили восьму річницю їхнього весілля, а Юрчику виповнилось вже 5 рочків. Тут несподівано для всіх Дарина вирішила поїхати закордон. Звісно, ми її відмовляли, адже все необхідне було, ми не бідували навіть у порівнянні з іншими досить добре жили. Ми з батьком отримуємо пенсію, Микола працює на заводі головним інженером, а донька працювала вчителькою у школі.
Та вона вирішила покинути свою роботу і шукати щастя деінде. Ось так просто покинула маленького сина на нас і поїхала. Я була шокована з такого рішення доньки, адже як так просто можна все покинути?!
Дарина часто нам телефонувала, присилала різні подарунки, але не приїжджала, як ми не просили. Микола і Юрчик залишились жити з нами, ми всіляко допомагали зятю, адже тепер він був і за маму і за тата.
Так пройшло ще 3 роки, того дня Дарина подзвонила й повідомила нам що закохалась, вона познайомилась з чоловіком і хоче вийти за нього заміж. Ця новина підкосила усю нашу сім’ю. Найбільше мені було шкода Миколу, він дуже кохав нашу доньку, і ніхто не очікував що вона так зможе підло вчинити. Мені було встидно за Дарину, адже вона покинула свою сім’ю, тому я попросила її нам більше не дзвонити.
З того часу пройшов рік, ми зажили звичним життям, з донькою так і не спілкувались, важко було лише пояснити Юрчикові чому мама не телефонує. Микола ж з головою поринув у роботу, робив все щоб не зациклюватись на поганому. Я старалась з ним поговорити, переконати, щоб не жив минулим, і я не буду проти якщо він знайде собі жінку. Та він все віднєкувався, я сподівалась що він все ж знайде своє щастя, адже був мені вже більше як син, а не зять.
Планую познайомити його з донькою подруги, а можливо вийде? Шкода ж що такий хороший чоловік в холостяках сидить.