Інна років 5 як не хоче спілкуватись ні з батьками, ні з сестрою. А все через те, що її ніколи не сприймали як рідну – постійно осторонь, ніколи слова доброго не почула і завжди тільки якісь претензії до неї. І, якщо, ще раніше вона намагалась не звертати увагу на таке ставлення, то тепер її терпець увірвався.
А все тому, що мої тесть та теща вирішили, що саме Інна повністю повинна їх утримувати на пенсії. І те, що у неї ще є брат їх не цікавить. Адже саме в мене та дружини є власний бізнес і хороший дохід. Звісно, батькам потрібно допомагати, але не всі батьки цього вартую. І ось чому.
Ігор Петрович та Марія Дмитрівна виховували Інну та Максима, її молодшого брата, зовсім по-різному. Якщо сину вони старались дати все найкраще, то Інна завжди була десь позаду. При тому, що синок в них ще той зірвиголова – постійно проблеми у школі, постійні бійки та, навіть, крадіжка грошей з дому. Але Максимку все пробачалось – то все погана компанія, то не він. І, навіть, тоді, коли його однокласниця завагітніла від нього – винною вийшла тільки дівчина. Дитину Максим не хотів визнавати, а от його батьки щомісяця виплачували гроші на утримання онуки. Але вони теж не надто горіли бажанням бачитись з нею – вважали її помилкою і взагалі вона заважала Максу нормально жити.
І все життя батьки захищали та оберігали сина від усього і всіх. Вони ж «запхали» його до університету, звідки його відрахували за прогули, вони придбали йому квартиру та авто і вони ж видавали йому гроші на всі потреби. Тим паче, що проблем з фінансами у сім’ї ніколи не було.
Максим же жив так, ніби йому всі щось винні, ніби він господар життя і взагалі не переймався ніким, окрім себе. Вечірки, гулянки, нові дівчата – його життя нагадувало довгу вечірку.
Інна ж ніколи не завдавала проблем – добре вчилась, була досить самостійною та ніколи не сперечалась. Вона ніколи не вимагала ні особливого ставлення, ні грошей – вдягалась дуже скромно і не ходила на вечірки. Весь свій час присвятила навчанню, що і допомогло їй вступити до університету на безоплатну форму навчання. І тоді вона перебралась до столиці – переїхала до гуртожитку та приїздила до рідних тільки на канікули. Їй зовсім не хотілось бути там, де її не цінують і не чекають. А батьки й не дуже переймались цим – у них була одна любов і це Максим.
Там, в університеті, ми й познайомились. За два роки одружились і з часом відкрили власну справу – невеликий магазин автозапчастин. Гроші не надто великі, але стабільні та хороші – ми придбали власну квартиру та можемо добре жити.
І всі ці роки рідні не дуже й згадували про Інну – в гості не приїжджали й до себе не кликали. Аж поки у них не почались проблеми з грошима – батьки продали власну справу, бо потрібно було сплатити борги синочка. А він почав захоплюватись ставками та програв круглесеньку суму. Так і «пустив по світу» батьків. І от тоді вони вирішили, що годувати їх має саме моя дружина – вони її виростили та вона повинна віддати їм свій «борг».
Вони не просто попросили грошей, а почали розмову з вимагання та погроз. Мовляв, якщо вона сама не буде платити – вони подадуть до суду на аліменти й вона не відвертиться. Тепер Інна не знає, що їй робити – допомогти рідним треба, але вона переконана, що ці гроші будуть йти ще й Максиму. І ми тепер у роздумах – йти радитись до юристів, чи таки платити їм?
