Моя дружина пoмeрла майже одразу після пологів. Лікарі думали, що я вiдмoвлюcь від дитини, але ж хіба так можна.

Нам з коханою було по 20 років коли ми дізнались про вагітність. В принципі, це не було для нас новиною, адже ми одружились майже одразу після закінчення школи. Мріяли, як будемо молодою прекрасною сім’єю, де появляться прекрасні дітки й ми будемо їх виховувати.

Відповідально віднеслись до цього, проходили всі обстеження і готувались стати батьками. Та коли дружина пішла до кардіолога, його діагноз був не втішний, сказав, що через її ваду серця народжувати категорично не можна. Пояснював, що це серйозно і з таким жарти погані. Як грім серед ясного неба нам була ця звістка.

Кохана відмовлялась в це вірити, ходила по інших лікарях, всі як один повторювали те саме. Лише одна з них дала надію, мовляв, ризики є, але якщо постійно обстежуватись та в кінці зробити кесарів розтин, все може обійтись. Ми вхопились за це, як за останню соломинку.

Інші всі аналізи були в порядку, тому незабаром дізнались, що чекаємо дитинку. Радості не було меж, ми з трепетом ходили на огляд, та боялись почути погані новини.

Вагітність проходила добре, живіт зростав, з якогось часу малеча почала добряче копатись руками й ногами. Сміялись, що вже хоче народитись і ганяти в футбол. Стать дитини вирішили не дізнаватись, нам було все одно хто там, хлопчик чи дівчинка, ми любили б усіх однаково сильно.

Галині призначили кесарів розтин просто перед Новим роком, 29 грудня. Я думав це буде найщасливіше закінчення цього року і початок наступного. Всю вагітність я кохану просто носив на руках, так опікувався, що здував з неї пилинки. Всі хатні справи, приготування і покупки взяв на себе. З неймовірним трепетом чекав народження сина чи доньки.

І ось, цей день настав. Зранку 29 грудня у коханої відійшли води й ми одразу линули в пологовий. Там лікарка сказала, що це не по плану, так, як кесарів розтин вони назначили передчасно, а самі пологи мали початись пізніше. Тому екстрено оформили дружину і повезли в операційну.

А через 15 хвилин мені винесли мою рідненьку донечку. Ох, я був найщасливіший у світі татусь. Але помітив, що в операційну почали збігатись усі лікарі, це мене дуже сильно напрягло. Подумав, щось іде не по плану і молився, щоб з Галиною все було добре. Через якийсь час мені повідомили, що коханій стало зле, почалась тахікардія і кровотеча, тому вона залишиться на якийсь час в реанімації.

Я не знав куди подітись, емоції зашкалювали, просив Бога, щоб все минулось і ми щасливою сім’єю повернулись додому. Мабуть, ще ніколи за життя стільки не молився.

Весь час я проводив у пологовому, мені дозволили бути поряд з донькою і постійно повідомляли про стан дружини. Та через два дні сталося те, чого так боявся. Прийшов лікар і з його виразу я все одразу зрозумів. Сльози ринули з моїх очей і просто не міг зупинитись – серце коханої не витримало і зупинилося.

Який же не справедливий цей світ, думав я, забирає таких чудових людей. Лікарі дивились на мене з жалістю, а один навіть насмілився запитати чи не залишу я дитину. Мало не вдарив його тоді, це ж треба таке подумати! Як я можу залишити свою кровинку, найкоханішу у світі донечку?

Повернувшись додому, отримав багато підтримки від рідних, хтось телефонував і морально підтримував, а хтось приходив і допомагав з малечою. До речі, я назвав доньку на честь її матері – Галини.

Я певен, саме донька давала мені наснагу боротися з втратою коханої. Якби не вона, боюсь уявити, що б було. Весь рік проіснував, пам’ятаю, як на перший рочок Галинки вся рідня прийшла привітати крихітку. У всіх був такий гарний настрій, що здавалось, ніби вони забули, через 2 дні річниця смерті коханої. З одного боку я радів, що донечка здорова і росте, а з іншого, мене переповнював розпач і біль за дружиною.

На цю річницю я прийшов на цвинтар, запалити свічку. Почав просто кричати про несправедливість цього світу, плакав, ніби дитина. Тоді відчув чиюсь руку на своєму плечі, повернувся і побачив родину.

“А ти думав ми забули чи що? Вона назавжди у наших серцях і з пам’яті її не викреслиш”

Тоді я відчув, ніби кохана поруч. Здавалось, ніби вона обіймає мене і заспокоює. Мені стало легше, зрозумів, що тепер вона янгол і завжди буде поруч біля нас. Пообіцяв їй, що виховаю нашу спільну донечку прекрасною людиною, так, щоб вона з небес могла пишатись нами.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Моя дружина пoмeрла майже одразу після пологів. Лікарі думали, що я вiдмoвлюcь від дитини, але ж хіба так можна.