І не тому, що у них не було змоги цього робити – просто вони не вважали за потрібне. Ірина завжди залишалась осторонь – мати не надто цікавилась нею та її життям. Але от про молодших дітей – не забувала.
Від початку нашого сімейного життя, а воно вже триває майже 10 років, я не пам’ятаю випадку, щоб батьки моєї коханої зателефонували чи прийшли у гості просто так. Якщо й було спілкування, то тільки тоді, коли вони чогось хотіли – позичити грошей, які ніколи не віддавали, забрати стару техніку на дачу і тощо. Ірина хоч і мала образу на них, але ніколи не відмовляла у допомозі. Що не скажеш про них.
Іра сама вступила до інституту на державне, бо знала – батьки не будуть витрачати гроші на навчання і в неї тільки такий шанс отримати вищу освіту. Ніхто не переймався за що моя дружина живе і що їсть – пішла жити у гуртожиток, то хай сама й вирішує свої проблеми. І, навіть, новина про одруження їх не надто зацікавила. Ми відгуляли маленьке та скромне весілля – таке, яке самі змогли оплатити, хоч мої батьки нам таки допомогли. Ірині ж прийшли на весілля самі та не взяли ні брата, ні сестру – тим було ніколи. Не обійшлось на святкування без скандалу – тещі не сподобалось те, що їй не дали слово і що Іра не подякувала їм за своє дитинство, як це зробив я у бік моїй рідних.
Після цього ми не надто часто спілкувались з батьками дружини – не було ні бажання, ні причин. І скажу чесно – ні я, ні Ірина не надто страждали від того. Хоч у дружини була образа за таке ставлення – все ж таки це її матір і батько і те, що вони відкрито показують своє байдуже ставлення до однієї дитини страшенно обурювало. При тому, що вона була спокійною дитиною, жодних проблем з нею не виникало. Ба, більше – вона завжди допомагала матері з молодшими дітьми: могла нагодувати, погуляти та доглядати поки мати та батько на роботі. От за це їй така «подяка».
У нас життя складалось просто чудово – самі не очікували. Мені вдалось відкрити власну справу, невеличкий магазин автозапчастин, яка з кожним роком розширялась. За 5 років у нас було вже декілька магазинів у різних куточках міста. Справи йшли добре і ми не тільки міцно стали на ноги, але змогли придбати дім, два автомобілі та подбати про майбутнє, в тому числі й наших дітей.
До речі, у нас народилось дві донечки, Аліна та Катя, яких ми безмежно любимо. Але їх чекало таке ж розчарування, як і Іру – бабуся з дідусем не надто цікавились онуками. У них не було часу, адже молодша сестра дружини теж народила – вся увага була їй.
І так би ми й жили, якби теща і тесть не вирішили – якщо у нас є гроші, то ми повинні допомагати усім. Якось мама Іри зателефонувала їй і не попросила, а таки дала команду – дати у борг, або просто поділитись, певною сумою грошей, щоб її сестра придбала окреме житло. Аргумент був простий – у вас є гроші та ви не збіднієте.
Ірині ця розмова не сподобалась і вона не стала мовчати – сказала матері все, що думає. Це стало останньою краплею – після цього спілкування з рідними взагалі припинилось. Але ми не надто переймаємось цим.
