Коли мені було 15 років, моя мама вирішила, що прийшов час влаштовувати своє життя. Вона познайомилась з якимось чоловіком, в соціальних мережах, довго вони спілкувались, часом бачились, і коли мені виповнилось 16, мама сказала, що хоче виходити заміж.
Я не знала, як на це реагувати, перечити їй не стала, аби вона потім мені на старості літ не розповідала про те, що через мене її життя не склалось, і що вина в її одинокості лежить на мені.
Ми з нею жили у двокімнатній квартирі, батька я свого не знала ніколи, бо він, дізнавшись про вагітність мами, втік. Це зараз я розумію, що весь свій час, любов та турботу вона віддавала мені, не лишаючи нічого для себе. А тоді не розуміла, і саме через це дуже на неї злилась.
Мама пішла жити до свого чоловіка, залишивши мене в тій квартирі, де ми жили раніше вдвох. Всі наші родичі засуджували її, та не розуміли її вчинку, як це так, що вона вирішила залишити свою дитину заради чужого чоловіка. Деякі з них приходили до мене в гості, та при мені розповідали про те, яка погана моя мама.
Через те, що мені було всього 16, і я не мала змоги чудово аналізувати слова та дії, те, що було сказане родичами, дуже впливало на мене. Мені здавалось, що все, що вони говорять про маму — чиста правда: що вона зозуля, безвідповідальна мати, покинула мене тощо.
Але насправді мама мене не покинула, а приходила кілька разів на тиждень, приносила їжу, гроші, подарунки, іноді вона готувала різні страви. Тоді мені здавалось, що цього мало, і я абсолютно їй не потрібна. Через такі думки ми стали з нею часто сваритись, а згодом зовсім перестали спілкуватись.
Зараз мені 27 і лише віднедавна ми почали відновлювати наші стосунки, адже до мене дійшло, що мама вчинила не погано. Вона лише хотіла бути щасливою, хотіла кохати і бути коханою. Деякі діти їдуть навчатись в інші міста, інші країни в такому віці, комусь батьки навіть гроші на навчання не надсилають, не те щоб готувати їсти та дарувати різні подарунки.
Квартира, в якій я жила, залишилась мені, і завдяки такій ситуації мені вдалось швидше навчитись самостійності, правильного розподілу коштів.
Зараз у мене є чоловік, власна сім’я, живу у відчутті кохання та тепла, і так, як мама, я б не вчинила, але, опинившись у такій ситуації, як вона, навіть не знаю, що робила б… Адже зараз мій чоловік — це людина, завдяки якій я прокидаюсь зранку і посміхаюсь, а мама була одна…
Тоді бабуся з дідусем дуже мене жаліли та засуджували маму, я слухала їх і робила так само — шкодувала себе, і вважала, що мама абсолютно неправа, але більше я так не думаю.
Зараз ми з мамою відбудовуємо наші стосунки, починаючи все з нуля. Чоловік, до якого вона пішла, виявився чудовою людиною, і дуже кохає її, на руках носить. У них народилось двоє дітей: Наталочка та Андрійко. Мамі зараз всього 46 років, і я дуже рада, що у неї все складається чудово.
