Хоч я вже років 5 живу окремо від матері та вона буває в мене дуже часто – інколи й забагато. Любить інколи наготувати смачної їжі, хоч я не прошу, прибрати, наймаю клінінг, а ще – покопирсатись у моїх речах. І, при цьому, вирішувати, що мені носити, а що можна віддати дружині мого брата – у нас однаковий розмір та й по віку ми майже ровесниці.
Спочатку я намагалась пояснити мамі доступно, що це мої речі, я їх купувала і не збираюсь віддавати їх комусь – сама ще не раз одягну. Мама злилась і все ж їй вдавалось «відібрати» декілька кофтинок для Вікторії. Я просто втомлювалась і погоджувалась з нею.
Та одного разу мама таки перегнула палицю. На вихідних я збиралась на День народження подруги й продумала все до дрібниць – яку зачіску зроблю та що одягну. У мене є красиве та стильне плаття, яке я купила собі минулого місяця – кольору фуксії у стилі 60-х. Я виглядаю і ньому як кінозірка. І от за день до свята я вирішила перевірити шафу – підібрати туфлі. Але яким було моє здивування, коли я не знайшла сукню – ні у шафі в спальні, ні у вітальні, ні у коридорі. І тоді я пригадала що декілька днів тому до мене заїжджала мама, коли мене не було вдома. Одразу ж зателефонувала їй, щоб запитати про сукню на що почула:
– А тобі її треба? Я Вікусі взяла – їй на весілля йти завтра. А ти купи собі щось інше, – спокійно відповіла мати.
– Мамо, ти це серйозно? Я віддала кругленьку суму не для того, щоб Віка мала гарне плаття. Я тебе попрошу привезти мені моє вбрання сьогодні. І мене не цікавить яким чином ти його забереш. А інакше – я не дозволю тобі приходити до мене у гості та більше не буду тобі допомагати грошима, – сказала я.
Мама намагалась посперечатись, але зрозуміла – мене вона не переконає. За дві години плаття було вже у мене, а ще телефонувала Віка і накричала – сказала, що я її підставила і тепер їй нема що одягнути.