Я вже великий хлопчик – 32 роки, як-не-як, але мама й досі не дає мені жити самостійно. Вже не говорю про те, що вона пхає свого носа в усі мої справи: робочі, фінансові та, навіть, любовні. Я вже втомився від цього, але ніяк не можу її перевчити. Починаю розмову – вона вдає. Що не розуміє, що я хочу, або ж взагалі каже, що їй щось погано і їй треба прилягти. Звісно, я не буду виясняти стосунки з жінкою, в якої болить голова, серце чи піднімається тиск. Але все частіше мені здається, що вона симулянтка відчуває, що я хочу обірвати цю «пуповину» і уникає цього.
Все почалось ще у школі. Через те, що моя мама мене постійно контролювала – я був не надто самостійний і не вмів за себе постояти. І, як часто трапляється, у хлопців – інколи конфліктував з однокласниками. Але ж не тільки у мене такі проблеми були. Тут ми посварились – тут помирились і нічого страшного. Але коли про якісь такі непорозуміння, навіть незначні, дізнавалась мама – починався справжній скандал. Вона прибігала і починала сваритись з усіма: дітьми, вчителями та вривалась в кабінет до директора і там влаштовувала розбірки. Звісно, після цього однокласники не хотіли зі мною ні дружити, ні говорити. Я сидів сам, поки конфлікт не забували – але то ненадовго.
Вже в університеті, я мав надію, мама залишить звичку контролювати моє життя. Та дарма я на це сподівався – мама й тут не втрачала можливості впхатись не у свої справи. Якось я завалив один з екзаменів, але то була моя вина – погано підготувався, бо не вистачало часу. Я просто поєднував навчання і підробіток – хотів як скоріше стати самостійним. То мама, коли дізналась – прибігла до викладача і сварилась, адже була певно, що це він занизив мені оцінку. Вона ж переконана, щj весь світ налаштований проти мене. Як же соромно мені було перед Ігорем Петровичем – він же пішов мені на зустріч і дозволив перездати у зручний для мене час. Я, звісно, вибачився перед ним і пояснив усю ситуацію. Добре, що він зрозумів мене і не злився.
Але тепер вона перевершила себе. Вона просто зіпсувала мої стосунки з дівчиною. Якось, коли я був на роботі, мама вирішила зайти у гості без попередження. Вона знала, що мене нема дома, але мета її візиту була проста – вона хотіла поговорити з Аліною без мене. Ну хотіла мама познайомитись з майбутньою невісткою, що такого? Та ні. Вона влаштувала справжній допит моїй коханій: про стан її здоров’я, про її батьків, які їх доходи, як вона одягається, що любить. А ще стала справжнім ревізором – почала перевіряти посуд, холодильник, шафи та, навіть, комоди з білизною. Аліна не могла нічого їй сказати, бо була шокована наглістю. Тепер дівчина на мене дуже зла, хоч я взагалі ні при чім.
І як я маю пояснити мамі, що вона занадто керує моїм життям і пхає носа не у свої справи? Я її люблю, але терпіти таку поведінку вкрай важко. Не хочу сваритись – шукаю вихід. Що б ви мені порадили?
