Моя мама не спілкувалась зі своїм братом більше, ніж 10 років, адже він із подругою його дружини зіпсували її життя.

Моя мама вийшла заміж за хорошого чоловіка Степана. Він був турботливий, хазяйновитий, працьовитий. Через рік шлюбу в них з’явився син, а згодом і донечка. Мама не могла натішитись такому щастю, адже завжди мріяла про люблячу сім’ю, про чудового чоловіка і батька, бо сама цього не бачила і не відчувала.

Мамин батько майже ніколи не мав діла до своїх дітей та дружини, він весь час проводив з друзями в барах, гуляв, розважався. Бабуся постійно сиділа і переживала, чекала його вночі, і боялась, що її син Олег, мамин брат, виросте таким ж, як і його батько.

Материнське виховання не може навчити сина тому, що міг би хороший батько. Але краще вже так, ніж він буде таким байдужим до сім’ї та дітей. Та чим більш дорослим ставав брат, тим краще в ньому проявлялись дідові риси. Діти — це губка, яка вбирає в себе все: і погане, і хороше.

Коли Олег виріс, він поїхав працювати закордон. Приїхав сюди він остаточно тоді, коли мама вийшла заміж. Із собою привіз дівчину — Аліну, яка теж поїхала з України на роботу закордон. Вони вартували одне одного: обоє зверхні, хамовиті, цинічні. Ця пара зовсім не задовільняла мою матусю, але вона розуміла, що це не її діло. Їхнє життя її не повинне обходити.

Брат із Аліною купили тут будинок, де поселились вдвох. Коли дружина Олега чекала на появу дитини, вони вирішили зібрати всіх своїх близьких у себе, аби повідомити, якої статі буде маля. Аліна запросила на зустріч свою подругу Ольгу. Дівчина приваблива, гарна, вона відразу почала залицятись до маминого чоловіка.

Не стану розповідати ніякі подробиці, бо мені досі це неприємно, та результат такий: мамин чоловік пішов до Ольги. Коли мама вкотре сварилась із братом, то він сказав: “Не дарма ми тоді подругу Аліни покликали. Ми так і знали, що вона зможе забрати твого Степана із сім’ї. Ти не заслужила всього хорошого, що сталось у тебе в житті!

Тож, моя матуся залишилась одна із дітьми, чоловік пішов від неї, і навіть не згадував, лише зрідка дзвонив і запитував як там діти. Лише її мама, Надія Іванівна, дуже переживала через стосунки дітей. “ Ви рідні, і повинні бути разом!” – говорила вона. Її слова абсолютно не зачіпали маму, адже вона вважала, що людина, яка із заздрості зробила їй так боляче, не може називатись рідною.

Та Надія Іванівна померла. Її останнім проханням було налагодити стосунки матері із братом, адже в неї більше нікого ріднішого немає.

Мама довго не наважувалась, якийсь час думала про те, чи варто дзвонити та говорити про щось зі своїм братом, але лише тільки через сильну любов та повагу до своєї матері зробила це.

Вона відпустила всю ситуацію, перестала злитись на свого брата. Вони майже не спілкувались все життя, і зараз їхні стосунки не були хорошими, але принаймні, мама позбавилась тієї величезної образи, яка давила на її серце довгий час.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Моя мама не спілкувалась зі своїм братом більше, ніж 10 років, адже він із подругою його дружини зіпсували її життя.