Її не цікавило нічого, що стосувалось мене – вона не переймалась моїми проблемами, вона не купувала мені гарний одяг, не проводила зі мною час і, навіть, не завжди годувала. Інколи мені перепадало ресторанної їжі, яку вона приносила з побачення і то, якщо вона не з’їдала її сама.
Коли мені було шість, то мій батько зібрав свої речі й пішов геть. Ні, він не просто покинув маму, а й мене – не телефонував, не приходив і взагалі не цікавився моїм життям та існуванням. В той момент і мама не дуже переймалась мною, адже вона ніяк не могла відійти від ролі жертви – поганий чоловік покинув дружину з донькою заради багатої коханки. Мама настільки почала жаліти себе, що просто забула про мене. І, поплакавши менше року, мама вирішила доказати батьку, що теж чогось варта.
І з того часу почався круговерть її особистого життя – я не встигала запам’ятовувати імена її кавалерів, адже вони змінювались зі швидкістю світла. Я можу пригадати тільки декількох, які затримались хоча б на декілька тижнів та місяців. Дядько Ігор – певно єдиний, хто до мене добре ставився. Він завжди приносив гостинці для мене і розпитував як мої справи. Але мамі дуже швидко стало нудно з ним, особливо коли він почав натякати на одруження. Петро – той, хто мене просто ігнорував, або ж просив маму відправити мене до бабусі, щоб я не заважала. Дітей, як ви зрозуміли, він не дуже любив – особливо чужих. Тут вже він покинув маму, промінявши на молодшу дівчину. Всіх інших я й не намагалась запам’ятати – мені це не потрібно.
І може саме тому, що мама про мене не надто дбала і я сама мала потурбуватись про себе, то я вже з малечку вміла готувати сама, прибирати та прати свій одяг. Я не хотіла, щоб мене хтось жалів, коли побачить в неохайному вбрання та брудних черевиках. Ще й добре, що моя бабуся часто приходила у гості та готувала смачної домашньої їжі. Я шкодую, що я не була потрібна мамі, але зате я виросла самостійною та з розумінням того, що покладатись варто тільки на себе.
На момент, коли я вступила до університету моя мама вийшла заміж за іноземця і поїхала жити до Іспанії. Я їй, як і раніше, не дуже була потрібна. Тож я залишилась абсолютно сама, бабусі на той момент вже не стало. В університеті я зустріла Артура. Це було моє перше і, я сподіваюсь, останнє кохання. В нас було все чудово. Тільки одне мене засмучувало – я не подобалась його матері й вона була проти нашого одруження. Вона намагалась всяко переконати сила, що я йому не пара, але Артур не реагував на ці провокації.
У нас були складні стосунки до одного моменту – поки Галина Петрівна не потребувала моєї допомоги. Так слались обставини, що моя майбутня свекруха зламала ногу і єдиною людиною, що могла їй допомагати була я. Чоловік мав працювати, адже мав декілька власних магазинів, Артур теж постійно на роботі, а донька, на той час, була закордоном.
Я щодня приходила до неї, щоб приготувати їсти, прибрати та принести те, що їй необхідно. З часом вона звикла до мене і вже не так сердилась. До того ж їй дуже сподобалось як я готую. От так неприємна ситуація зблизила нас і ми почали нормально спілкуватись. З того моменту ми краще познайомились і вона вже й не була проти того, щоб я стала її невісткою.
