Не те, що я розумію її, але мамі було всього 18, коли вона народила мене і, як вона вважає, це було її головною помилкою. При тому вона зовсім не соромилась це говорити при мені – їй не було шкода ні мене, ні моїх почуттів.
Всю провину за невдале сімейне життя вона перекладала на батька – заміж вона не дуже хотіла, але через вагітність таки довелось одружитись. Про її репутацію взагалі ходили легенди – дівчина не з надто благополучної сім’ї, яка полюбляє чоловічу увагу. Тому її зникнення з черговим кавалером нікого не здивувало – скоріш думали, що вона ще довго втрималась з татом. Щоправда, багато пліток було про те, що вона йому зраджує, а він терпить все, бо такий дурень. На справді, не знаю чому, та батько кохав маму, не зважаючи на її поведінку. Чи то любов сліпа, чи батько такий невдаха.
Але після її зникнення тато дуже занепав – почав частіше вживати алкоголь, не ночувати вдома, а коли мені було десять, то взагалі віддав мене своїй матері на виховання. Вона жила не так далеко – за декілька вулиць від нас. Моя бабуся була доволі авторитарною жінкою – всі мали слухати її, виконувати всі її вказівки та ніколи не сперечатись. І, якщо спочатку є ще якось намагався «відбиватись», то потім здався й виконував все так, як вона сказала. Мені було заборонено гуляти з хлопцями після уроків, їсти солодощі і я мав свій розпорядок дня. В нього входили тільки уроки, деякі гуртки, виконання домашнього завдання та відпочинок з книгами чи під наглядом бабусі. З мене навіть насміхались, адже хлопці гуляли компаніями, а я міг прогулятись парком у супроводі своєї бабці. Головний її аргумент був в тому, що вона не хоче проблем, які я їй можу влаштувати, враховуючи мою генетику. Вона ж терпіти не могла мою маму і вважала мене помилкою її сина, за яку тепер і він, і вона розплачуються. Хоча я завжди сподівався, що бабуся полюбить мене. Але марно. Лід в її серці не розтанув навіть тоді, коли я виріс, вступив до університету та відкрив власну справу.
Саме через свою скромність, не вміння спілкуватись з ровесниками та постійний контроль я так і не мав друзів до кінця школи. Всі тільки насміхались з мене. Але була одна дівчина, яка мені дуже вже подобалась – Катя. Блондинка з голубими очима за якою впадали всі хлопці, а вона тільки крутила носом. І якось так склалось, що дивом вона звернула увагу на мене. Тільки тепер я розумію, що це була дружба по вигоді- я добре вчився і завжди виконував її домашні завдання заради спілкування та дружби. Катя сама почала розмову зі мною й цікавилась моїми справами. За рік такого спілкування я втрапив у халепу – хлопці вирішили провчити мене та налупцювали за те, що я дружу з Катею. Дівчина не те, що не стала на мій захист, а почала відверто глузувати з мене і казати, що я дурень, який просто робив за неї всі уроки. Це був удар для мене.
Та після школи я вступив до університету в столиці. Там я і залишився після навчання, а згодом відкрив свою справу – декілька магазинів. Я змінився – мені ніби зняли пута і я міг відкритись на повну. Там я знайшов друзів, які не знали про моє минуле, знайомився з дівчатами та заводив нові стосунки. Життя було сповнене емоцій, яких мені не вистачало в дитинстві та юності. У мене все було добре. Я інколи пригадував своїх однокласників, в тому числі Катю, і думав – що б вони сказали про мене тепер? Мабуть були б шоковані.
Якось мені довелось приїхати в рідне місто по справах. Тоді я пішов у гості до бабусі й дорогою зустрів Кат. Дівчина дуже змінилась – вона погладшала і виглядала не надто доглянутою. Поряд стояв маленький хлопчик, який постійно плакав. Ми просто привітались, але не розмовляли. Вже бабуся мені розповіла, що у Каті життя не надто вдалось – вийшла заміж одразу після школи, народила дитину та за декілька років чоловік кинув її і пішов до іншої. З того часу дівчина випиває та не надто турбується долею сина.
В той момент я подумав, що життя непередбачувана річ – тут ти насміхаєшся над слабшим, а тут доля починає насміхатись з тебе. Все повертається і за свої вчинки треба відповідати. Мені було шкода тільки її сина.