Все своє життя я тільки й мріяла про те, як з’їду від батьків і почну спокійно жити. Адже бути під одним дахом з матір’ю ставала дедалі важче. Так вже вийшло, що у неї дуже не простий характер і в побуті спокійно співіснувати не виходить. Мабуть, тому батько не витримав цього і вони розлучилися після 30 років шлюбу.
Мама важко переживала розлучення, не могла пережити того, що все робилось без її згоди та не по команді. Якийсь час вона жила у бабусі, а одного дня заявилась до нас зі всіма речима.
– Привіт мої любі, тепер житиму у вас. Донечко, тобі ж потрібна моя допомога? – хитро сказала мама.
Вона знала, що виставити її за двері ми не зможемо, тим паче прийшла вже ввечері. Але в її допомозі я не потребувала, радше навпаки, була б рада, якщо мама ні до чого не лізла. Але цього не сталося, після посиденьок на кухні за чашкою чаю, почала придиратись до чистоти посуди. Мовляв, ой нічого ти не вмієш доню, дай помию по-людськи. Це страшенно дратувало, одразу згадала як була дитиною і вона змушувала мене по 5 раз перемивати підлогу, бо, на її думку, це було не достатньо чисто.
Але з поваги до гості змовчала і лиш наділась, що мама незабаром переїде від нас. Моєму чоловікові Івану було байдуже – він зранку до вечора на роботі, тому йому головне щоб вечеря була зготована і на голову ніхто не капав. У мене ж було трошки більше обов’язків, хоч я й офіційно не працювала, а лиш мала підробіток в інтернеті, який займав у мене 3 години. А так мій день був насичений, зранку встати, збудити усіх, зібрати сина до садочка, відвести його, зайти в магазин купити продуктів, в домі прибрати, попрати, попрасувати, зготувати їсти, попрацювати, забрати сина з саду, підготувати вечерю, нагодувати усіх, погратись з сином, потім його помити, самій сходити в душ, вкласти малого спати й аж тоді появляється час відпочити самій.
Уявіть, а до цього всього ще додалась мати, яка постійно всім не задоволена. Передчасно, але я почала пити валер’янку, бо знала. що нерви точно здадуть.
Так життя з матір’ю тривало тиждень, я практично не спала, адже поки всі справи зроблю, поки їх перероблю (бо ж мамі все не так), то на сон залишається від сили 3 години. Тоді не витримала і вирішила поговорити з мамою. Розмова починалась спокійно, я подякувала їй за, що вона грається з онуком і так, між іншим, спиталась коли та планує з’їжджати. У відповідь почула таке, що пів моєї голови мало не посивіли.
– Я що не сказала? Вже залишусь у вас на постійно, ти що, не рада? – звучало як вирок для мене.
Раптом заспокійливі ніби перестали діяти, почала мало не кричати на неї. Казала, що цього не буде, ми з чоловіком і сином окрема сім’я, а вона повинна жити від нас окремо. У мене був такий розпач, ніби не гарно виганяти рідну маму, але що мені ще залишалось? Я вже була на межі.
– Ти мене звідси не виженеш, ця квартира записана на мене, отже маю повне право тут жити – продовжувала мама.
Я остовпеніла, ніколи не думала, що вона опуститься до такого і між нами почнеться поділ на “твоє” і “моє”. Та й в принципі, цю квартиру вони з батьком подарували нам на весілля. Мені більше нічого було сказати матері. Я дочекалась повернення Івана з роботи, розповіла йому усе і ми стали думати, що нам робити.
Варіантів було декілька, перший – лишити все як є і приблизно через рік з таким життям я б точно попала в божевільню. Другий – звернутись до батька за порадою і третім варіантом у нас було орендувати окрему квартиру. Чесно, можливо так не можна казати, але я була готова любі гроші платити лиш би не жити з матір’ю.
Так ми почали з другого варіанту. Але це нам нічого не дало, батько лиш розвів руками та підтвердив, що дійсно квартира записана на маму і з тим нічого не зробиш. А знаючи нашу маму, навіть вмовляння і благання не допоможуть. Тому найняли рієлтора і почали шукати нове житло, поки у нас грошей на покупку квартири не було, вирішили орендувати. Незабаром знайшовся чудовий варіант, залишалось лише переїхати.
Я вирішила не розповідати про це матері, тихенько зібрати речі й з’їхати. Бо ж я знаю як вона вміє маніпулювати, почались би скарги, що вона сама не зможе жити й так далі.
Насправді так і сталося, коли ми вже повністю переїхали, я поставила її перед фактом, на що отримала купу моралей яка я погана донька. Але наше рішення навіть не збиралась міняти.
Відтоді минуло вже 3 місяці, деколи ми зідзвонюємось з нею і вона навіть деколи гуляє з онуком. А я, нарешті, перестала пити валер’янку і зажила спокійно.
