Жили ми з мамою завжди вдвох, батько ж пішов від нас, коли мені було 5. Моя мама ж завжди любила тільки себе, а мої почуття її мало хвилювали. Вона вважала, що я належу тільки їй і маю все своє життя виконувати тільки її забаганки. Не поважала мати й мій вибір – просто ненавиділа мою дівчину Світлану.
Я закохався в неї ще у свої 16 років, вона жила в сусідні квартирі з нами. Світлана була з неблагополучної родини, де мати й батько кожного дня випивали. Мені й самому не зрозуміло, як у таких батьків могла народитися така донька – добра, чуйна, гарна та розумна. Та все ж таки мене її родина мало хвилювала, я кохав свою дівчину всім серцем і був готовий заради неї на все.
Наші почуття зі Світланою були взаємними, ми один в одного були першим та єдиним коханням. Та ось моя мама мала негативні емоції щодо нашого союзу: вона не хотіла, щоб я зустрічався зі Світланою, сварилася зі мною кожного дня й казала, щоб я до неї більше не підходив. Навіть через це, бувало, грошей мені кишенькових не давала, бо, бачте, я морозиво буду своїй дівчині купувати чи в кіно поведу.
Коли мені було 18 – то я пішов вчитися, а після пар працював офіціантом в одному кафе, отримував непогану заробітну плату й чайові. А у свої 20 мені вже вдалося орендувати квартиру, на яку ми переїхали вдвох з моєю дівчиною. Звісно, що мама була проти, але ми її не слухали.
З нею ми спілкувалися мало, й коли Світлана не заплановано завагітніла, то ми не стали казати матері про це, та й про те, що ми тихенько розписалися, ми також вирішили промовчати. А вже коли народилася у нас донечка, то домовилися з дружиною сходити до моєї мами в гості й познайомити її з онукою. Ми думали, що тут вона не встоїть і покине свої гордощі та погані думки про Світлану.
Та коли вона відкрила перед нами двері квартири й побачила нас з коляскою, то навіть не запросила зайти в гості. Вона сказала так: «кого ти мені привів? Та ти ще й додумався дітей з нею народити? Та ти знаєш, яка там генетика? Та майбутнього у твоєї дитини немає, вона ж все одно колись від горілки пропаде!». Й захлопнула перед нами двері.
На цьому наше спілкування з рідною бабусею закінчилось. Нашій Єві зараз вже три рочки, вона росте гарною і здоровою дівчинкою. Ми зі Світланою щасливі й чекаємо вже на другу дитину – нам пообіцяли синочка. Свою матір я бачити не хочу, не можу й досі повірити в те, що вона просто так відмовилась від рідної онуки й сина.
