Більшу частину свого дитинства та юнацького життя я прожив зі своєю тіткою, татовою сестрою. Мої батьки пoмepлu, коли мені було 6, потрапили в aвapiю. Аби вберегти мене від дитячого будинку, тітка забрала мене жити до себе. Тоді їй було всього 19 років і зараз розумію на яку жepтвy їй довелося піти. Вона ростила мене, швидше як старша сестра. Ми були дуже дружні і я довіряв їй усі свої переживання та таємниці. Після закінчення школи, щоб тітці стало простіше, поселився у гуртожитку. Але ми часто бачилися, ходили один до одного в гості й веселилися.
Звісно після мого переїзду тітка могла налагодити особисте життя, що вона і зробила. За кілька років вона почала зустрічатися з Євгенієм, а десь через рік, він до неї переїхав. Потрібно сказати, що мене він недолюблював і всіляко уникав. Тітка переживала, що я можу відчути себе другорядним чи менш вагомим у її житті, а тому ми стали бачитися ще частіше. Коли мені виповнився 21 рік, вона розповіла, що квартира, у якій вона жила, оформлена на мого батька та неї, а отже половину квартири, ми оформимо на мене, а інша половина дістанеться мені, у разі, якщо з нею щось трапиться. Відверто кажучи, про цю розмову, я майже не пам’ятав, допоки тітка не померла.
У гуртожитку, вже на останньому курсі, я познайомився з дівчиною і ми почали зустрічатися. Коли закінчив університет ми з’їхалися і почали жити на орендованій квартирі. Я тоді розумів, що оце ледь трохи старший за мою тітку, яка тоді взяла мене жити до себе, можливо через цю думку, не розгубився, коли моя дівчина сказала, що вагітна. Ми вирішили залишити дитину, попри мою роботу та її навчання, вірили, що ми зможемо. Моя тітка надала мені дуже гідний приклад.
Коли у нас народилася дитина, тітка звісно нас навідувала, але з об’єктивних причин, ми почали менше спілкуватися, бо догляд за дитиною та робота таки дуже втомлювали й потребували постійної концентрації.
Саме у той час Євгеній почав переконувати тітку, що вона мені більше непотрібна і я її полишу у важку хвилину. Сталося так, що одного разу мені довелося бути випадковим свідком подібної розмови. Від квартири у мене був свій ключ і якось з малою вирішив навідатися до тітки. Ледь відчинивши двері, почув обривок фрази: «… у нього дитина та своя сім’я, ти йому не матір, не сподівайся на його підтримку…». Мені стало ніяково, добре, що саме заплакала мала, а я якраз гучно зачинив двері. Євгеній одразу вибіг з квартири, прихопивши куртку. А тітка дивилась на мене заплаканими очима.
Тоді я дізнався, що у тітки виявили онкологію. Звісно ми з дружиною стали допомагати, як тільки могли, віддали свої відкладені гроші та навідували тітку по кілька разів на день. За кілька місяців, Євгеній сказав, що йому потрібно до хворого батька і поїхав не сказав, коли повернеться. Ми з дружиною та малою перебралися до тітки, тимчасово, навіть не переставали орендувати квартиру. На жаль, онкологію виявили дуже пізно і за лічені місяці тітка згоріла.
Ми організували достойне прощання та поминки. І я почав займатися юридичними питаннями по оформленню квартири, але тут заявився Євгеній і сказав, що вони досить довго жили разом і сусіди це підтвердять, а тому він подасть в суд і відсудить у мене половину квартири. Сподіваюсь у нього нічого не вийде, бо таки він корисливий і безсовісний чоловік, який скористався добротою моєї тьоті. Тим часом я продовжую консультуватися з юристами та оформляю квартиру і думаю, що правда на моєму боці.
