Я ж в той момент розгубився і удав, що це справді подарунок, щоб не влаштовувати сцен у себе вдома. Всі дуже зраділи за нас і ще й переконували в тому, як нам пощастило з батьками.
– Іване, ніколи не думала, що виховую тебе таким невдячним сином. Та я ночей недосипала, недоїдала і гляділа тебе, а ти от так зі мною. Ти не тільки одружився з Іркою, хоч я була проти, так ще й вона для тебе стала важливіша за маму. Мені соромно за тебе перед людьми.
Такими словами моя мама привітала мене з самого ранечку в неділю. А все тому, що відмовився вчора відвезти її на дачу та побути цілий день з нею. І то нічого, що у мене були справи, які запланував ще раніше і скасувувати їх не міг. Мама вважає, що я повинен при першому її поклику бігти та забувати про все. Ну одне якщо щось важливе, але дача може почекати декілька днів.
Особливо багато мама почала мене використовувати з того часу, як вони з батьком продали мені авто. Хоч вони подали це так, ніби вони подарували нам його. Ми святкували новосілля і закликали родичів та друзів і тоді батьки вручили нам ключі від авто зі словами: «От це вам від нас». Всі, хто були за столом, подумали, що це подарунок. Але ж насправді не так. Ми викупили авто у батька – одразу дали більшу частину суму, а решту домовились віддати протягом декількох місяців. На нове авто ми поки не заробили, тільки сплатили кредит за квартиру, а батьки давно планували купити щось інше.
Але проблема була в тому, що батько ще не встиг придбати новий автомобіль, а свій вже віддав нам. От мені й доводилось їх возити по справах куди їм треба, і коли треба. Але це була просто допомога, а не обов’язок. І про це я їм говорив, що по-можливості буду їм допомагати. Та мама вирішила, що я влаштувався особистим водієм для них і майже щодня тероризувала мене дзвінками з наказами: відвези мене на ринок, до тітки Марусі, на дачу, в пенсійний та інше. Спочатку я терпів, але мій терпець вривався, адже вона не просто просила, а наказувала. При цьому не питала чи маю я якісь справи, чи на роботі, чи взагалі хочу. Ні – вона телефонувала і як генерал просто вказувала куди та коли під’їхати. А коли я починав щось говорити, що казала:
– Та ми з татом вам дали автомобіль, а ти не хочеш нам допомогти. Та якби не ми, то ти б пішки ходив. Це ж тебе Ірка підмовила від батьків відмовитись. Та якби я знала, що так буде – не дозволила б тобі одружитись.
Аргумент, що ми це авто в них викупили – не діяв. Мама вирішила, що вони зробили добре діло і тепер я винен їм довічно. Вже й не радий, що придбав авто у батьків – більше проблем, ніж з чужими людьми. Це ще раз доводить те, що краще не мати справу з родичами.
Навіть мій батько інколи дозволяє собі зайвого. Якось він взяв моє авто без дозволу, як виявилось у нього був ключ від нього, і поїхав у своїх справах. Я ж через це запізнився на роботу і цілий день був змушений пересуватись по місту на таксі. А коли батько повернув авто, то ще й образився на мене – я ж посмів йому телефонувати та сваритись. Він вважає, що й досі має право їздити автомобілем коли хоче і куди хоче.
А найбільше мене роздратувала ситуація, коли моя мама пообіцяла своїм сусідам, що я відвезу їх в інше місто – вона сказала, що мені не важко та й гроші вони зекономлять, бо не візьму з них нічого. Коли я їм відмовив, то мені зателефонувала мама і з криками почала вимагати пояснень. Вона говорила про те, що тепер їй соромно дивитись людям в очі і як я підставив її перед сусідами.
От тоді я зрозумів, що так більше не може бути. Позичив певну суму у знайомих, віддав батькам всі гроші, які був винен і сказав:
– Від сьогоднішнього дня не чекайте, що я буду виконувати ваші забаганки. Тепер, якщо вам треба кудись поїхати – попереджаєте мене за тиждень, а якщо ні, то шукайте інший транспорт. Я втомився прислуговувати вам і почуватись так, ніби ви мені зробили послугу, коли продали автомобіль.
Після цієї розмови ми не спілкувались з батьками майже місяць. Я переживав, що трішки перестарався з повчаннями, але відступати не думав. Мама аж плакала від образи, але сперечатись не стала. Може вже зрозуміла, що перегинає палицю і чинить неправильно. Не знаю, чи добре я себе повів, чи варто було терпіти?
