Близько восьми років тому мої батьки розлучились. Причиною цього стали їхні стосунки, в яких вони обоє не поважали одне одного, з обох сторін були зради. Про те, що в тата є інша жінка, мама дізналась першою, ніж батько про маминого коханця, і відтоді вдома почався жах. Вони сварились ледь не щогодини, спали в різних кімнатах, і я не могла зрозуміти чому вони не розійдуться. Батьки мучили одне одного, і я це бачила, і також страждала. За місяць вони подали документи на розлучення, і тато просто пішов з дому.
Ми з ним часто бачились, хоч і мама була проти. Вона часто намовляла мене проти батька, а він своєю чергою те ж саме. Хоч я й була вже дорослою, та однаково через це страждала. Мені було важко чути, як мама називає тата “козлом”, а він її “тупою”.
Я любила їх однаково, і ніколи не розуміла, як можна бути такими сліпими — своєю ненавистю одне до одного вони мучили мене.
На моє шістнадцятиріччя я запросила родичів до нас додому. Ми весь день готували з мамою, накривали на стіл, і коли почали проходити гості, я їй сказала, що чекаю ще й на тата, якого я також запросила. Того вона завела мене в кімнату, і сказала, що більше не терпітиме такої ганьби, і наступного разу, якщо я без її дозволу запрошу батька туди, де буде присутня вона, то все, що залишиться їй зробити — це зібрати речі та піти.
Той день я запам’ятала як найгірший день народження, бо мама сиділа, зціпивши зуби, і на кожну репліку батька, вона закочувала очі та голосно цмокала. Гості лиш переглядались між собою, спостерігаючи за цією картиною. Вечір був зіпсований, настрою у мене не було, і ніяких днів народжень мені більше не хотілось.
Я любила ходити до тата в гості, хоч він і жив там зі своєю дівчиною, з якою зустрічався під час стосунків з мамою. Ми багато гуляли із ним, грали в настільні ігри, що мені дуже подобалось. Та кожен раз, коли я вкотре збиралась зустрітись із татом, мені доводилось вислуховувати скандали від мами.
Згодна, зрада батька її дуже розчарувала, але й вона не свята, чому тоді в них таке ставлення одне до одного?
Коли мені було 18 років, у батька народився син Микита, і я дуже любила з ним гратись, особливо, коли він був ще малюком. Ми часто гуляли з батьком, поки малюк спав у колисці. Він мій братик, і я дуже люблю його.
Моє хороше ставлення до Микити також дратувало маму. Маму дратувало все, що пов’язане з татом — це цілком природно…
Коли мені стукнув 21 рік, я поїхала на роботу закордон. Там я пробула рік, і встигла заробити собі на квартиру. Невеличку, однокімнатну, але свою. Зробивши там ремонт, я запросила найрідніших на новосілля. Відразу попередила маму з татом про те, що вони обоє запрошені.
Злості мами не було межі, оскільки вона ніяк не могла зрозуміти того, що батька я люблю так само сильно, як і її. Тато також сказав, що не дуже хоче, аби “та навіжена” зустрічалась з його новою сім’єю, бо “Микита, мабуть, вийде з хати переляканим…” – так сказав він.
Моїй злості не було меж. Того вечора, коли почула від них все це, я дуже плакала. Хоч мені вже й 22 роки, я все ще їх дитина, а вони дорослі люди, які протягом восьми років не можуть помиритись, хоч обоє були не найкращими сім’янинами.
На новосілля було запрошено не так багато людей — лише найближчі, а вони (батьки) поводяться, наче безтолкові діти, роблячи мені боляче. Я не могла запросити когось одного, хоч, впевнена, вони на це розраховували. Якщо покличу сім’ю батька — образиться мати, запрошу тільки маму — буде ображеним тато.
Стільки часу я терпіла ці їхні непорозуміння та сварки, вислуховувала щоразу порцію, вибачте, лайна, про обох, що більше не збираюсь цього терпіти.
Наступного ранку я подзвонила мамі, а потім батькові, і сказала, що вони обоє можуть не приходити, бо більше терпіти це все у мене немає сил. Нехай сваряться, та хоч плюють одне одному в очі, але мене у все це не вплутують. “Не хочете — не приходьте. Я не запрошую ні тебе, мамо, ні тебе, тату, бо це чергове свято, яке буде зіпсоване, якщо ви обидва прийдете сюди. Не хочу цього.” – так я все сказала їм.
Того дня я не розраховувала, що хтось із них прийде, оскільки вони могли образитись на мої слова, але мене це більше не тривожило. Та, моє здивування, вони обоє з’явились у мене вдома. Може, їм стало совісно за свою поведінку… Але мама жодного разу не перекривила батька, поки ми сиділи за столом, і не дивилась на нього косо.
Можливо, все це сказати їм потрібно було раніше, і я б не переживала через їхні стосунки щоразу.