Все життя, аж до 18 років я прожила зі своїм батьком. Він дорослий, грубий чоловік, вихований у суворій сім’ї, де не було заведено показувати свою любов. Мені, як дівчинці, не вистачало мами, її підтримки та поради, тому починаючи приблизно із 4 років я почала розпитувати про свою маму.
Батько неохоче розповідав про неї, про те, якою вона була, і чому пішла. Взагалі, спочатку я думала, що в мене мами ніколи не було, адже тато зовсім нічого не розповідав, а згодом, коли пішла в школу, то зрозуміла, що вона була, просто десь зникла.
Відтоді, коли я почала допитуватись у батька про мою маму, і до того часу, коли щось про неї дізналась, пройшло близько 5 років. У мене була невелика картинка в голові, якою вона може бути. Невисока, з густим каштановим волоссям, зеленими очима, але безсердечна та дурна — отакий опис матері мені дав тато.
Часом він приходив від друзів, де вони випивали, і обіймав мене, казав, що я дуже схожа на маму. Тато говорив це лагідно, але я сприймала це як образу, адже він завжди казав, що мати байдужа та егоїстична жінка.
Звичайно, чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, що, ймовірно, татів опис мами трохи неповноцінний, адже повинні бути в неї якісь хороші якості… Я злилась, адже не розуміла, як можна лишити свою дитину.
Та одного дня я почула розмову батька із кимось. Він сварився, кричав “Тебе ніхто тут не чекає”. Чомусь я подумала, що це може бути розмова із моєю мамою, тому вирішила запитати в нього про це. На емоціях тато сказав, що я вже його дістала зі своїми запитаннями про неї. Дав чийсь номер і сказав подзвонити, якщо мені так цікаво.
Я довго не наважувалась набрати ті десяток цифр на мобільному, але одного дня взяла і просто подзвонила.
Мама попросила про зустріч, а мене облило холодним потом.
Ми побачились із нею за декілька днів. Прийшла гарна молода жінка, значно молодша за батька. З густим волоссям, зеленими очима, гарно вбрана. Я дійсно трохи схожа на неї…
Мама вибачилась перед мною, на очах її бриніли сльози. Вона розповіла, що була покинути мене її змусили обставини. Вона була молодою, значно молодшою за батька. Думала, вони після весілля проводитимуть час разом, адже вона так його любила, доки він не став грубим із нею, не почав хамити та ходити на постійні прогулянки зі своїми друзями. Вона сумувала одна вдома, і вже хотіла йти від мого батька, поки не дізналась, що вагітна.
Він брехав їй, говорячи, що користується захистом, а сам просто хотів, аби вона народила йому дитину, хоч мама і була молода, та просила зачекати.
Мама думала, що він зміниться після народження малюка, але дарма, адже він і залишився таким злим та агресивним, як був. Тож вона змушена була піти, залишивши мене на батька, бо розуміла, що не зможе потягнути сама виховання дитини.
Почувши цю історію, я вже й не знаю, як мені відноситись до мами. Не розумію, злюсь я, чи співчуваю їй…
