Кажуть, коти – це створіння, які не піддаються дресуванню. Вони надто ліниві і поважні, щоб виконувати вказівки якоїсь там людини. Зараз, люди розділились на дві половини. Одна вибирає собак, які легко виконують вказівки, інші котів, які є наче одним з господарів дому.
У нашого дідуся був ювілей. Сімдесят років, поважна дата. Крім того, він все життя віддав роботі у поліції. Зараз він у відставці, про те звички лишилися. Дідусь любив порядок і дисципліну. На день народження всі дарували йому гарні та цінні подарунки, а ми з братом вирішили подувати кошеня. Звичайно, його шокував такий наш вибір. Проте, на щастя він не відмовився від нього. Кошеня назвали Тузиком. Кличка взагалі не котяча, але таку обрав дідусь.
Хоч він мріяв про породистого пса, бабуся була проти домашніх тварин. Тому навіть при виборі кошенятка ми радились з нею.
З наступного дня почалось муштрування домашнього улюбленця. За допомогою підручних засобів було створено барикади по яких, наче солдат, мав пробиратися Тузик. Йому мало вдавалось, але запах корму стимулював його до нових подвигів. Дідусь радів, коли у малого виходили трюки. Тузик ходив за господарем, наче собака. Його мяукіт інколи більше нагадував “гав”.
Для Тузика купляли лиш найкращий корм. У нього також було спеціальне спальне місце та велика точилка для кігтиків, щоб не псувати тканину на улюбленому бабусиному дивані. Також кіт охороняв територію. Ніякий інший сусідський котик не зміг би проникнути на наше подвір’я. Тузик був грозою району. Його боялась навіть вівчарка дяді Валєри. Інколи кіт полював на птиць більших за нього розміром та на радість старого завжди перемагав.
Одного дня дідусеві стало погано. Нікого в цей час не було вдома. Його різко почало боліти в ділянці серця. Він впав на коридорі не дійшовши до телефону. У дому був Тузик, не зважаючи на те, що він кіт, намагався пробудити господаря. Коли спроби виявилися не вдалими, то котик виліз на вікно і почав дряпати шибки. На щастя, цю картину побачила сусідка, яка поралась у квітнику. Вона подумала, що нікого нема і кіт зреагував на небезпеку. Жінка підійшла до вікна де був Тузик та побачила дідуся лежачого на підлозі без свідомості. Вона одразу викликала швидку допомогу, рятувальників та моїх батьків. Саме тому, що від часу нападу до приїзду швидкої минуло менше як година, дідусю вдалось якнайкраще надати допомогу.
Ще декілька наступних днів він пролежав у стаціонарі. Ми навіть не уявляли того, що могли втратити його. У дідуся був інфаркт. Тим більше ніхто не міг подумати, що колись подароване кошеня може стати справжнім рятувальником.
Під час відсутності дідуся Тузик сильно хвилювався за господаря. Котик відмовлявся їсти, лиш спав на підвіконні очікуючи повернення. Коли невдовзі, він ввійшов у двері кіт побіг до його ніг. Тузик муркотів та терся об ноги. Коли дідусь ліг на ліжко, його домашній улюбленець примостився біля нього. Вони були наче створені одне для одного. Невинне маленьке кошеня, якого муштрували, як собаку, стало янголом-охоронцем для свого господаря.
З того часу дідусь став м’якше відноситись до котика. Він міг годинами носити його на руках по домі і на вулиці. Вони стали ще більше не розлучні.
Через десять років дідусь все-таки, покинув цей світ. Його Тузик пішов з дому у цей день та більше не повертався. Але вони двоє залишились у наших серцях. Вони досі дивляться на нас з фотографії, яка стоїть над каміном.