Моя сестра Катерина живе в селі. Її діти пороз’їжджались по різних місцях: хто в місто, хто в інше село. Загалом, залишилась вона одна, разом із сином, який п’є. Він їй ні в чому не допомагає, лише тільки свариться, та псує нерви.
Катерина виховала шістьох дітей, які абсолютно не вдячні їй. Хотіла вона переїхати жити в місто до найменшої, після того, як втратила чоловіка, але найменша дочка Орися сказала, що не чекає маму в себе, адже у неї двоє дітей, чоловік, та й місця вдома не має. “Лишайтесь, мамо, вдома, – говорила донька, – я приїжджатиму до вас із дітьми, допомагатиму”.
Орися стримала слово, приїжджала до матері, але тільки для того, аби привезти своїх неслухняних дітей, які тільки те й вміли, що перевернути всю хату догори дриґом. Стара мати геть не справлялась із малими онуками, адже вже й сили практично не мала.
фСтарший син Іван поселився у хаті поруч, тій, яку мати з батьком будували до того, як голови сім’ї не стало. Катерина ж пішла жити в старий будинок, бо хотілось дати сину все найкраще, та й наречена його ходила вже вагітна. Але Івану також зовсім байдуже до матері. Ні він, ні його дружина Галя, ні діти навіть не провідують бабусю, хоч і живуть через паркан. Навпаки, іноді навіть ображають її, мовляв, вона відьма, бо всі свині через неї подохли.
Свого сина, який живе з Катериною, вона дуже шкодує, бо каже, що в нього життя і так не склалось. “П’є, бідолаха, не чіпатиму його. Нехай поспить.”
Син Віктор поїхав жити у столицю, тому зовсім діла до матері немає, бо йому все “ніколи”. Коли Катерина дзвонить до нього і просить приїхати хоч чимось допомогти, той відповідає, що в нього справ вище голови, і він не може знайти вільної хвилинки, аби поспати, а їхати туди, де Макар телят пасе і стояти під сонцем у полі, то й зовсім ніяк.
Мені шкода дуже свою сестру Катерину. Нехай діти не хочуть допомогти, але ж у неї 12 внуків, яким також байдуже до бабусі. Я стараюсь приїжджати до неї щоразу, коли знайдеться вільна хвилинка, хоч живу в місті, і їхати мені далекувато.
Все, що вона попросить зробити на городі, радо виконую, адже Катя старша за мене на 10 років, тому мені трошки легше довше простояти під палючим сонцем, ніж їй. Я роблю все це, хоч і знаю, що як тільки я поїду додому, до сестри приїде її улюблена дочка Орися, і забере половину того, що виростила її мати. Дочку зовсім не мучить совість, хоч вона і знає, що її старій матері зовсім важко робити все самій.
Я не знаю чим ще можу допомогти своїй сестрі, адже мені її дуже шкода. Сподіваюсь, дітям дійде, що вони чинять неправильно.
